Коуч пояснює, чому важливо змістити фокус із того, що ми не можемо змінити, на власні рішення, щоденні звички та речі, які дають сили
Якщо нескінченно терпіти - не єдиний можливий сценарій, то як змінити ставлення до обставин, на які ми не маємо впливу? У своїй колонці для Wave RBC.UA коуч Ольга Грицик розмірковує про прийняття реальності, силу маленьких рішень і дисципліну як спосіб повернути собі відчуття опори. А ще нагадує, чому радість, фізична активність і задоволення не варто відкладати на мирний час.
Як вам фраза "Бог дає людині стільки страждань, скільки вона може витримати"? Почула сьогодні її в сторіз своєї товаришки - і мене тригернуло. Фізично відчула, як у мені підіймається супротив. Мабуть, за останні п’ять років цієї війни я нарешті дійшла до останньої, п’ятої стадії класичного ланцюжка проживання горя - прийняття. Я стежу за латентним процесом переговорів краєм ока, виключно з професійної цікавості, бо не вірю в їх результативність.
Ця війна з нами надовго, - дай Боже, щоб ні, - а значить, нам треба навчитися з нею жити. Жити, а не імітувати життя, періодично виторговуючи собі фрагменти звичного раніше. І я не хочу жити через проєкцію страждання, терпіння і незламності - "страждати, скільки можу витримати". Колективна чаша наших страждань не просто повна, вона давно ллється через край. Питання: що я, ми, кожен із нас хоче і буде з цим робити?
Бо, бачите, яка штука: життя не видають у кредит. Ніхто не поверне нам втрачених років, навіть якщо ми дочекаємося репарацій. Тому доведеться якось самим.
Для тих, хто досі на стадіях торгу або депресії, пропоную змінити оптику - з рамки проблеми на рамку рішення. Рефреймінг - доволі поширена вправа в психології і коучингу. Питання "що я можу з цим зробити?" значно продуктивніше за "світ несправедливий", "Трамп @банувся" і взагалі "за що нам це?". У рамці проблеми ми знову і знову прокручуємо те, чого не можемо змінити. У рамці рішення питаємо себе, на що все-таки маємо вплив і який наступний крок можемо зробити. Рішення очевидно різні, і кожен приймає своє: поїхати, залишитися, мобілізуватися, ваш варіант. Тому і сценарії будуть різними.
Не зарікаюся, але я вибираю залишатися вдома і бути корисною настільки, наскільки можу. А значить, сценарій мого життя, на стадії прийняття, потребує певної корекції. Поділюся, можливо вам теж цей рецепт підійде.
Зараз буде слово, від якого багато хто закотить очі до неба сильніше, ніж від регулярних обстрілів - дисципліна. Мене воно лякає з дитинства. Тому так - кинула собі челендж і зараз поясню, як дисципліна може бути корисною, якщо ви, як і я, з партії вільних художників і порядок денний, як би це висловитися делікатніше - трохи розхристаний. І ввечері ти знаходиш себе з купою не виконаних задач і почуттям провини.
Тому, здається, це той самий момент, коли дисципліна стає не додатковим тягарем, а опорою.
Для цього нам знадобиться план на день - по пунктах записаний в нотатник, а не просто приблизно накиданий в голові. Бо знаєте, як приємно рядок за рядком викреслювати зроблені справи? Як писав класик - "красиве і корисне". Бо якщо є план і ми його бодай частково дотримуємось - прокрастинація і почуття провини, яке ходить з нею під руку, виходять з чату. А це вивільняє немало енергії.
В цьому нашому плані обов'язково має бути місце для фізичної активності. Силові, йога, танці - обирати вам. У мене всього потрохи. Не чарівна пігулка, але цілком реальна підтримка для менталки. Захоплююсь людьми, які навіть після важких ночей бадьоро топають в спортзал. Для мене це поки вища ліга, але я прагну. Коротше, якщо ми хочемо не лише виживати, але й жити - доведеться рухатись, навіть коли це задача з зірочкою.
Ще один пункт - новини: для них має бути окремо відведений час і ні хвилини більше. Якщо у вас немає професійного імунітету - тим більше. Безкінечний скролінг стрічки тільки примножує тривожність. Залиште собі канал, який моніторить небо. Для решти бажано виділити окремий час. Наприклад, 15 хвилин зранку і 15 хвилин удень, а не кожні п’ять хвилин. Перед сном, телефон взагалі рекомендують відкласти, але я і сама грішу.
Вишенька на цьому дисциплінарному тістечку - різноманітні приємності. Якщо у вас в голові чи десь фоново досі звучить "не на часі" - вимикайте це негайно. Ми просто мусимо дарувати собі радість. Це як вода - для природного балансу життя в нашому житті. Театри, концерти чи нові сукні не мають викликати і тіні провини. Якщо це треба пояснювати, то не треба пояснювати.
І, звісно, хваліть себе, дякуйте за те, що зробили. Просіться на ручки, коли зле. Давайте собі підтримку на яку тільки здатні. Тільки так ми можемо змістити фокус. Бо, як сказала моя товаришка - "плакати легко, а ви попробуйте не плакати". Те саме і зі стражданнями.