"Мій перший супергерой". Іван Бліндар про роботу в різдвяному кіно та особисте життя

– Іване, розкажіть про свою роль у фільмі "S Миколай та загублений лист". Який ваш персонаж і яке місце він посідає в цій історії?

– Персонажа звуть Любомир, і він помічник Святого Миколая. Як то кажуть, ми жартували раніше, що у попередьному фільмі ("Вартові Різдва" - ред.) я був Святий Миколай, а тепер помічник Святого Миколая. Кажуть, що десь провинився, мабуть, і понизили по ієрархії звання (сміється).

– Що вас зацікавило в цьому проєкті, коли ви вперше прочитали сценарій? Чим він вас зачепив?

– Я дуже люблю казки і дуже люблю фентезі. Більше, звісно, фентезі, тобто якісь дорослі історії, щось на кшталт творів Толкіна. Мрію зіграти у подібному. Якщо би це була екранізація якоїсь з історій Толкіна, це було би прям ще одна здійснена моя мрія. Тому коли казки трапляються, дуже люблю. Дуже люблю анімації різні і коли присутня графіка. Взагалі історія про Святого Миколая дуже трепетна для мене, бо це такий мій перший супергерой був в дитинстві. Тому я не міг не погодитися.

– Який момент під час знімань запам'ятався вам найбільше? Можливо, була сцена, яка виявилася складнішою, ніж здавалося після прочитання сценарію?

– Найбільш складно мені працювати, я все жартую, з Каспером. Маю на увазі, коли є якісь предмети або партнери, яких немає з тобою в реальності, але їх додадуть на графіці. Ти дивишся в пустоту. Для мене це є найскладнішим моментом, бо немає якоїсь повноцінної віддачі. А мене навчали завжди працювати з партнером, для партнера і в партнера. Ось таке трошки дивне відчуття, коли ти працюєш з повітрям.

– У стрічці зібрався серйозний акторський ансамбль, зокрема Тетяна Малкова, Артемій Єгоров Віктор Жданов, Ірина Кудашова, Михайло Кукуюк та інші. З ким у вас було найбільше спільних сцен і якою була ваша взаємодія на майданчику? Можливо, були курйози або навпаки сварки?

– Найбільше сцен у мене було з Іриною Кудашовою, так як ми граємо двох помічників. Курйозів, в принципі, не було. Сварок так точно. Команда дуже класна і сварок не знаю. В принципі дуже класно було. Команда дуже крута, була синергія колективу і з цим добре вживалися і один одного підтримували, допомагали. Тому проєкт досить дружній був. Мені дуже це імпонує.

– Ваш герой та інші персонажі цієї історії так чи інакше стикаються з темою дитячих мрій. А ви пам’ятаєте бажання, яке загадували в дитинстві й дуже хотіли, щоб воно здійснилося?

– О так, дуже багато в мене було цікавих бажань на Миколая, особливо коли писав лист. Я писав лист, дуже сильно хотів машинку на пульті. І якось приїхала була машинка на пульті, але вона була з дротом, не з дистанційним пультом. І я засмутився був. Але все рівно пульт був, вона їздила, класно було. І пам'ятаю, що тато часто їздив на заробітки за кордон і я загадав бажання, щоб тато приїхав на Миколая. І тато реально приїхав на Миколая. Моєму щастю не було меж. Я і справді тоді повірив у силу Святого Миколая. Було неможливо не повірити після такого.

– Чи пам’ятаєте момент, коли вперше дізналися, що подарунки на День святого Миколая кладуть батьки? Як ви тоді відреагували?

– Так, пам'ятаю. Ми прийшли в школу. Це було мені десь десь десять або одинадцять років приблизно. Ми прийшли в школу, і всі почали розказувати про це: "Батьки під подушку кладуть". А я доказував, що не може такого бути. Це Святий Миколай, він так робить. А мені доказували, доказували і дуже багато навели мені аргументів. І я потім пригадав, що реально чув, як мама з татом клали під подушку подарунки, і десь краєм ока це побачив чи почув скрізь сон, але зранку подумав, що це мені приснилося.

І ці аргументи, які мені навели, відкрили мені цей спогад, що я реально це бачив і чув. І в мене був сильний стрес. Я розплакався. Пам'ятаю, прийшов додому, і мама прийшла з роботи. Я: "Мам, як ви могли? Ви мене обманювали, ви мене дурили. То не Святий Миколай, то ви клали під подушку подарунки".

Я так пам'ятаю, мама мене відвела на кухню. Ми сіли на кухні, мама каже: "Ну, Іван, ну ти що, ти ж не маленька вже дитина, ти вже дорослий хлопець. Звісно, це ми кладемо подарунки. Ну як ти думаєш, що Святий Миколай отак от за одну ніч всіх отак от дітей світу обійшов і кожному подарунок дав? Йому ж не вистачило часу". Я кажу: "Ну так". Вона каже: "Так, але Святий Миколай - це ж є Святий Дух. Так?" Я кажу: "Так". "То Святий Дух робить так, щоби у твоїх батьків склалося все так добре, щоб їм вистачило грошей, часу, щоб піти на роботу, заробити ті гроші, мати сили піти купити той подарунок і вночі покласти подарунок під подушку. Святий Дух робить все, щоб у твоїх батьків була така можливість". І я тоді так справді повірив в це. Ну як повірив? Я досі так вірю насправді. І пам'ятаю, що на другий день прийшов до школи і своїм однокласникам це розказав, і багато хто став на мій бік.

– Сьогодні ми живемо в дуже складні часи на тлі повномасштабної війни. Чи вдається вам зберігати в таких умовах віру в дива? Коли з вами восатннє траплялося диво і що це було?

– Я досі вірю у дива. Це точно. На початку повномасштабного вторгнення я помагав, та й досі помагаю. Просто тоді була така дуже активна фаза. Весь час мій йшов на волонтерство, і я допомагав військовим не тільки отримувати амуніцію, захист і тому подібне. Броніки, каски, берци, наколінники. Всю амуніцію, яка може бути, я намагався діставати. Дотепер отримую повідомлення: "Дякуємо, ваша каска врятувала життя", "Ваш бронік, який ви передали, врятував" і тому подібне.

І нещодавно ще один був випадок. Мені написала дружина чоловіка. Каже, що потрапив у полон чи зник безвісти, точно не пам'ятаю. І каже, що молилася і його знайшли, він прихав. Написала, що згадував мене, бо осколки прошили бронежилет, а в бронежилеті нам з однієї служби давали такі маленькі іконки на звороті з молитвою. Там була до Святої Богородиці, маленька Богородиця була і на звороті була Свята Богородиця. І каже дружина того воїна, що багато осколків залетіло в бронежилет і там, де іконка була - довкола неї ні один осколок не пройшов. Каже: "Дякую напиши Івану за те, що передали тоді і іконки, і вервиці, і бронежилети, що врятувало життя. Такі історії не можуть не гріти. І справді неможливо не повірити в дива і в силу святих.

– Якби вам справді дали можливість виконати одне бажання для всіх українців, що б ви загадали?

– Я думаю, що у нас у всіх одне бажання на всіх. Одне спільне бажання. Всі знають, про що ми говоримо. Хочеться перемоги. Мусимо кожен на своєму місці робити для перемоги. Як то кажуть, щоби бажання збулось, треба встати і щось почати робити.

– Глядачі знають вас за дуже різними роботами - від Кузьми у фільмі "Я, "Побєда" і Берлін" до тетральних, комедійних і телевізійних проєктів. Що для вас як актора найцікавіше в такому жанровому розмаїтті?

– Я думаю, зараз на даному етапі кіно найбільш цікаве, бо в театрі в мене роботи багато і крутих цікавих робіт є, і звичайних робіт є багато. І в театральних сценах я вже трошки досвіду маю. А я хотів би ще більше цю нішу, цю стезю проорати.

– Чи є у вас професійна мрія, яку ви поки не реалізували? Можливо, певний жанр, персонаж або режисер, із яким хотілося б попрацювати?

– Я хотів би знятися в якомусь крутому фентезі за мотивами Толкіна або за творами, щоб це був або фільм, або серіал. Хотілось би якогось такого містичного, міфічного персонажа попробувати зіграти. Або щоб це був історичний серіал. Наприклад, мені цікаво було би, якби хтось взявся за написання сценарію і зйомки про Київську Русь. Мені здається, що можна було би зняти прям крутезний на кілька сезонів серіал, на кшталт "Гри престолів" або навіть крутіше. Чи "Вікінги", чи щось таке.

Є мрія попрацювати зі сценарієм про міфічних і містичних наших істот, але написати прям круто, щоб люди в цілому світі дізналися про нашу культуру і про наших, наприклад, істот з Карпат або з степів.

– Раніше ви розповідали, що працювали з психологом через панічні атаки. Як зараз підтримуєте своє ментальне здоров’я?

– Прекрасно підтримую своє ментальне здоров'я. Продовжую роботу з психологом, намагаюся врегульовувати сон по мірі можливості, вітаміни і час від часу відвідую спортзал. Зараз записався на плавання. Якщо унормується графік трохи, бо зараз гастрольний графік трошки активний, то займуся ще плаванням.

– Ви з вашою коханою Марією Стопник обоє актори, тож ваша професія, мабуть, займає чимало місця і в повсякденному житті. Як це впливає на ваші стосунки? Чи часто ви обговорюєте роботу, ділитеся переживаннями через ролі або радитеся одне з одним щодо професійних рішень?

– Дуже багато часу забирає наша професія. Ми часто в роз'їздах. Марія на зйомках, я в театрі або навпаки: я їду на зйомки, Марія - в театр. Буває, їдемо разом на зйомки, але не перетинаємося, бо на різних майданчиках. Дуже рідко буває, але це щастя, коли ми разом їдемо на якісь гастролі. Це прекрасно, бо можна провести час разом.

Чи часто обговорюємо роботу? Досить часто ділимося більше переживаннями. Один одного стараємося підтримувати, навіть якщо там, наприклад, якісь розбираємо сцени, то намагаємося обговорювати деталі. Бо у Марії своя школа театральна, у мене своя. І деколи цікаво дуже послухати її точку зору: як вони розбирали, наприклад, будучи студентами, як їх майстер навчав розбирати ті чи інші сцени, персонажів, конфлікти. Мене дуже тішить, що Марія також з цієї сфери і ми говоримо однією мовою.

– Які особливі романтичні ритуали допомагають сьогодні вашій парі підтримувати романтику у стосунках?

– Переглядаємо серіали, дивимося мультики. Раз в рік ми їдемо десь в гори. Дивимся разом мемчики в Інстаграмі. Коли у нас, наприклад, якийсь один день вихідний, ми намагаємося кудись разом поїхати: чи то в гори, чи то в ресторан десь, чи то просто в кіно піти, чи просто прогулятися парком.

– Ви живете в Івано-Франківську. Що ви порадили б туристам, які хочуть познайомитися з містом? Є у вас улюблені заклади або місця для прогулянок, куди завжди приємно повертатися?

– Так, до речі, навіть цікаве опитування робили. Що цікавого подивитися в Івано-Франківську? Люди майже всі першочергово пишуть, що театр. Справді я би дуже рекомендував приїхати на декілька днів, подивитися декілька вистав і самим зрозуміти, чи вам подобається цей театр, подобається наш репертуар чи ні, щоб мати власні відчуття, думку й з чим порівняти.

Потім у нас дуже круті є простори, такі як, наприклад, Промприлад. Реновація. Там дуже багато крутих активностей можна побачити. Коротше, як будете їхати в Івано-Франківськ, напишіть мені, я вам напишу, куди піти відпочити (сміється).

– Ви казали, що хотіли б бачити українське суспільство більш мілітаризованим, і самі вивчали військову справу. Які важливі навички вам вже вдалося здобути і як це вплинуло на ваше повсякденне життя?

– Я пройшов такмед, практичну медицину. Справа в тому, що треба поновлювати знання щодекілька місяців. Я би навіть радив. З щільним графіком не завжди вдається. Ще проходив різні вишколи від Азову для цивільних і від Третьої штурмової бригади. Тепер вона вже корпус.

Як вплинуло на повсякденне життя? Я тепер менше маю страху, коли під час обстрілу перебуваю десь в місці, яке обстрілюється. Завжди зі мною присутні турнікети. Раніше ще носив інші елементи IFAK аптечки.

Я все рівно відчуваю страх, як і всі інші, але принаймні у мене немає паніки і каші в голові. Я знаю, що робити, якщо станеться якесь лихо. Як надати собі допомогу, я зможу у випадку, якщо в мене будуть руки цілі. Іншим допомогу, хто буде потребувати, також надам. Я рекомендую всім пройти мінімально хоча б такмед. Це обов'язок кожного громадянина України зараз.