"Хочу головну роль": Роман Ясіновський про зарплату в театрі Франка, підробіток у таксі, віру та пошук кохання
Головна › Інсайдер › "Хочу головну роль": Роман Ясіновський про зарплату в театрі Франка, підробіток у таксі, віру та пошук кохання
Інсайдер

"Хочу головну роль": Роман Ясіновський про зарплату в театрі Франка, підробіток у таксі, віру та пошук кохання

Актор театру та кіно Роман Ясіновський відверто розповів про акторські амбіції, заробіток за кермом таксі, заявку в ППО та кризу в особистому житті

Автор: Юлія Гаюк
Фото: Роман Ясіновський (фото: Wave)
Дата: 20 листопада 2026

Роман Ясіновський – один із найвпізнаваніших українських акторів сучасного театру та кіно, відомий за ролями у "Кіборгах", "Спіймати Кайдаша", "Довбуші" та "Довженку". За глибокими драматичними образами ховається людина непростої долі, яка не боїться говорити про реалії акторської професії без прикрас.

В інтерв'ю для Wave РБК-Україна Роман Ясіновський відверто розповів про шлях від артиста хору до актора другої категорії в театрі імені Івана Франка, вимушений підробіток у таксі, спів у монастирському хорі, ставлення до влади та складний досвід попередніх стосунків.

Головне з інтерв'ю:

  • Попри впізнаваність у театрі імені Івана Франка актор починав з позиції артиста хору та масовки, а зараз працює актором другої категорії із зарплатою 23 тисячі гривень. Щоб закривати потреби свої та доньки, Роман досі періодично підпрацьовує в таксі.
  • Актор зізнався, що втомився від другорядних ролей і гостро потребує глибокої головної ролі в театрі чи кіно.
  • Роман подавав заявку на службу в підрозділ ППО, проте не встиг пройти базову підготовку через щільний робочий графік, а на початку повномасштабного вторгнення відмовився від вигідного контракту у Франції.
  • Важливою опорою для актора є віра та щонедільний спів у чоловічому хорі монастиря. Свою позицію щодо церкви та суспільних тем він будує виключно на християнських канонах, водночас наголошуючи на неприйнятті будь-якого засудження чи насильства.
  • Роман поділився болем від попередніх невдалих стосунків, головною причиною розриву яких часто ставала неготовність партнерок прийняти його 14-річну доньку Варвару, та зізнався, що мріє про сім'ю та дітей.

Це скорочена версія розмови. Повне інтерв'ю дивіться на YouTube-каналі Wave РБК-Україна.

– Зараз ти працюєш у театрі Франка. Він зараз взагалі, мені здається, на піку своєї популярності.

– Я вважаю, це тому, що є вдалий менеджмент, є дуже круті режисери, є пошук нового в театрі Франка. Я вам чесно скажу: була пропозиція раніше прийти в театр Франка. Але тоді я мав вистави у Франції, і тоді я мав роботи в кіно більше.

Але з приходом, на мою суб'єктивну думку, Дмитра Михайловича Богомазова почався розквіт. Квітка не може зацвісти раз і все, і зацвіла. Треба її посадити, потім вона має проростити пуп'янки, потім листочки, а потім аж виходить квітка.

І зараз в нас така велика надмісія цю квітку поливати, щоб вона цвіла надалі. У наших реаліях зараз це не зовсім просто. Дмитро Михайлович Богомазов запросив туди Давида Петросяна, Івана Уривського.

І так вийшло, що і Богомазов, і Петросян, і Уривський були на виставі "Тату, ти мене любив". І багато акторів з театру Франка були на цій виставі. І мене запросили в театр Франка. Окей, я проходив конкурс як всі. Я два роки працював на посаді артиста хору. Не як актора, артиста хору, тому що така політика.

– Це такий регламент проходження відбору?

– Так. У мене є друг, який працює в Америці в корпорації UPS, наприклад, водієм. Він не може стати зразу водієм, який заробляє дуже багато грошей.

Вони спочатку багато працюють і мало заробляють. І з часом, коли ти працюєш в цій компанії, починаєш менше працювати та більше заробляти. Я маю надію, що в театрі Франка мене так само чекає, бо зараз мені дуже важко. У мене близько 18 ролей в театрі Франка.

Коли я прийшов, я грав і масовки, і зараз в мене теж є деякі ролі. Це не ролі, це такі масовочні ролі, де я виходжу, граю на скрипці чи ми бігаємо, і я не цураюся цих ролей. Бо кожен актор, який приходить в театр, він має пройти через це. Бо це зовсім інша сцена, все зовсім інше.

Я беру життя, як воно. Зараз такий час, трошки поскачу в масовках, але далі я піду, хоча в мене вже були якісь ролі і в кіно до того, і Кайдаші були, і Кіборги, багато чого було. Але я вважаю, що така політика театру.

– Я так розумію, зараз ти вже отримав саме позицію актора, а не артиста?

– Два роки я вже на позиції актора. Два роки я працював як артист хору. Потім був конкурс так само. Це було так трошки смішно, тому що я вийшов на сцену, а в залі сиділи Лесь Санін, Ада Роговцева. І багато людей, які мене знають, але все одно, я розказував монолог, проходив конкурс. І тепер я працюю актором другої категорії. Найнижча посада в театрі акторська.

– А чому, зважаючи на твій численний досвід?

– Досвід у нашій державі численний тільки, якщо ти працюєш у державному театрі. Я не міг перенести цей досвід. Я ж працював в приватному театрі "Дах". Так, досвід в мене великий, досить такий великий, але…

Та добре, я спочатку якось думав, що це несправедливо, але потім я це прийняв. Так, мені хочеться більшої зарплати, звичайно, бо цієї зарплати в театрі, мені її бракує дуже сильно.

"Хочу головну роль": Роман Ясіновський про зарплату в театрі Франка, підробіток у таксі, віру та пошук кохання
Роман Ясіновський (фото: Wave)

– В тебе є якась акторська мета наразі? В театрі чи в кіно, можливо?

– Я хочу головну роль зараз – у театрі чи в кіно. Я хочу просто заглибитись якось. Я дуже хочу. Мені цього дуже бракує зараз. Дуже сильно. "Тату, ти мене любив" – це для мене такий був трамплін головної ролі. Я відчуваю, що я б ще щось зробив якось. Мені хочеться зануритись у твір чи в театрі, чи в кіно.

– А в чому проблема? Не пропонують чи тобі не подобається?

– Ні, мені не пропонують. Тобто я завжди на других планах. І я зараз не жаліюсь, деколи другого плану ролі вони більш потужні, ніж головні, але мені б хотілось зробити головну. І головні ролі дуже часто пишуть погано, вони якісь однобокі часто. А другорядні або ролі антагоністів набагато цікавіші.

– Яку свою роль ти вважаєш найбільш недооціненою глядачами?

– Зараз вийшов "Довженко", і взагалі мені здається, що цей фільм трошки недооцінений. Я там такий поганий, я там так собі не подобаюсь. Але мені здається, що це трохи недооцінена моя роль, тому що, хоча може ж там прокат якийсь ще який йде, але про цей фільм взагалі мало говорять. І тому так, мені хотілося б, щоб про нього більше говорили, щоб більше подивилися, бо досить хороший фільм.

– Власне, якщо ми вже згадали про "Довженка", читала багато позитивних відгуків про нього. Водночас глядачі скаржилися на те, що вони випадково дізнавалися про цей фільм.

– А це, вибачте, нічого не змінилось в нас в Україні, тому що поки ти не поїдеш за кордон і не станеш кимось, і не приїдеш тут, вибачте, на коні, то тебе ніхто тут не почне поважати.

У нас політика мала б бути така, що кількість фільмів мала б все одно давати більше на рекламу українського вітчизняного кіно. При тому, що "Довженко" – це хороше кіно. Я не сказав би, що це ідеальне кіно, але це хороше кіно. Ви знаєте, в нас є така дурна риса – не цінити те, що ми маємо.

– Поговоримо про твою музичну освіту, диригента і вокаліста. Розкажи, хто тебе на це направив. Чому вирішив піти в це русло?

– Я з дитинства співав, я всюди співав. Я це досі пам'ятаю, як я просто співав голосно. І мені постійно говорили: "Рома, тихіше". І так ще зараз деколи говорять. Така в мене резонація, що я зроблю?

І коли я співав у душі, мама просто сказала: "Тобі десь треба піти співати". І віддала мене в хор у дитинстві. Потім було музучилище, звичайно, після такого треба ж кудись піти в музичне. А потім на третьому курсі я просто зайшов у театр тернопільський і зрозумів, що я хочу так.

І зараз щонеділі на 9:00 ранку в монастирі Отців Василіян я співаю з хлопцями. Там у мене є мій однокурсник Роман Будзяк, який є диригентом цього хору. У нас 8-12 хлопців. І це такий чоловічий склад, якому вже понад 20 років.

– Що тобі дає ця діяльність сьогодні?

– Це не діяльність, це віра, бо я християнин, я намагаюся бути хорошим християнином. Зараз я не дуже хороший християнин.

"Хочу головну роль": Роман Ясіновський про зарплату в театрі Франка, підробіток у таксі, віру та пошук кохання
Роман Ясіновський (фото: Wave)

– А це який хороший християнин? Що це значить?

– Це людина, яка намагається жити за Божими законами. Для мене це дуже важливо. І я вважаю, що світ такий зараз, якби ми всі жили за цими законами, а це ж просто 10 заповідей. Вони перетворені на кодекси всіх країн. Це все дуже просто. Не вбивай, не кради та всі інші заповіді.

– Я чула, що ти сповідався кілька разів за певні свої ролі. Це правда?

– Не те, що сповідався. Я мав роль в виставі "Анна" в "Даху". Це роль з нецензурною лексикою, російською мовою, тоді ще 2008 рік був. Це була російська драматургія. І мій персонаж був якраз першим таким дуже жорстким антагоністом.

Наскільки мене це мучило, я підійшов до монаха і сповідався і кажу: "Отче, я не знаю, що… дивіться, така я погана, не людина, такого персонажа я граю. І я не знаю, що мені робити. Я поговорю". І він мені каже: "Ром, це ж має хтось робити". І все.

– Також ти висловлювався проти дозволу церкви на одностатеві шлюби та щоб у таких сім'ях були діти.

– Мене вже обзивали гомофобом. Пояснюю... Я хочу сказати тільки одне. У своєму житті я маю ідеал – це Ісус Христос. Ісус Христос любив і приймав всіх людей. Але в житті є правила, за якими ми повинні йти. І кожен повинен жити за цими правилами. Я не можу судити когось і не збираюся нікого судити.

Кожен живе, як хоче, і кожен буде відповідати за свої вчинки сам. Я так само буду відповідати сам. Зараз я ще відповідаю за вчинки своєї дитини. Але когось засуджувати, казати я проти…

Я стою на позиції греко-католицької церкви, в яку я ходжу і віру, якою я сповідую, на позиції патріарха Шевчука і Папи Римського. Я не можу йти проти церкви. Я йду тільки за канонами церкви в цьому питанні. Кому цікаво, почитайте, які канони церкви.

– Але ми можемо вважати, що це нормально?

– Це є. Ми ж не можемо сказати, що цього немає. Це є. Окей, люди роблять свій вибір. Я їх не засуджую. Окей, вони такі. Я не хочу сказати, що це ненормальні люди, а ми нормальні. Бо це неправильно.

Кожен живе, як хоче жити. Головне, щоб його життя не заважало життю іншої людини, щоб не було насильства, а все інше окей. Хоче хтось жити з кимось, це ж його вибір. Він буде відповідати за це все. І забороняти комусь чи ділити...

У мене є друзі-геї, є подруги-лесбійки, і вони набагато деколи кращі, чим ті, які ходять в церкву і б'ють поклони. Тобто я про це. Кожен хай вирішує сам, що він робить.

– У 2019 році ти говорив про Володимира Зеленського. Така цитата: "Йому, здається, збрехали. Він не зовсім розуміє, куди потрапив". Що скажеш сьогодні?

– Скажу, що якщо я скажу так: якщо відділяти Володимира Зеленського від його команди, то я вважаю, що це людина, яка, напевно, залишилась і багато чого зробила для того, щоб ми не впали як держава. Але якщо зв'язувати його з його командою, то цитата моя лишається дійсною.

– Але він не є обличчям своєї команди?

– То я йому не заздрю. Відповідати за ці вчинки його команди, бо те, що робить його команда – це жах. Всі ж ми знаємо ці розслідування. Для мене це нонсенс.

Окей, навіть ці люди, які з його команди, які крадуть, які купують якусь нерухомість. Від війни ти нікуди не втечеш. Це як пожежа, вона розгорається і вона зачепить Монако рано чи пізно. Просто час. Окей, і жити з думкою, що ось-ось до тебе можуть прийти. Що це за життя?

– Минулого року ти також розповідав, що подав заявку на службу в ППО. Розкажи, що зараз із цим таким досвідом у житті, він став на паузу чи ні?

– Був момент, що я побачив оголошення в службі ППО. Тоді якраз дуже було популярно йти на ППО, збивати ці шахеди. І я подав заявку, мене прийняли, я поговорив з командиром. Мені треба було тільки 10 днів, щоби пройти БЗВП. І так склалося, що в мене не знайшлося цих 10 днів.

А потім, коли я вже подзвонив, мені сказали: "Зараз вже такого немає, зараз вже треба йти вчитися дуже конкретно на перехоплювачі дронів". Тобто це вже контракт, це вже треба залишити своє цивільне життя.

"Хочу головну роль": Роман Ясіновський про зарплату в театрі Франка, підробіток у таксі, віру та пошук кохання
Роман Ясіновський (фото: Wave)

Мене вже дуже багато тролили по цьому, багато ботів. Я вважаю, що на цей момент я на своєму місці. Я маю бронь, але ця бронь може зникнути в будь-який момент, і я не буду тікати за кордон. Це точно. Бо я там не бачу свого життя.

У 2022 році я мав конкретну пропозицію стати актором Франції, за рік вивчити мову і працювати досить непогано. Я відмовився. І пропозиція була дуже хороша. Була така пропозиція, що можна було брати дитину з України. Дитина в школі, зарплата велика, безплатне житло мінімум на два роки. Тобто старт був дуже хороший.

– Не шкодуєш?

– Ні. Я ні про що не шкодую у своєму житті. Хоча є речі, які болючі, але я б не був таким, якби я шкодував про щось, що було до того, який я зараз.

– Говорячи про нестачу грошей, я пам'ятаю, ти також згадував про той період, коли ти працював таксистом.

– Так він є, він зараз, я сюди їхав і взяв людину.

– А, тобто ти досі це робиш? Але зараз це в тебе не є як вимушене основне джерело заробітку?

– Це частина, не супер велика, але частина мого бюджету. Мені конкретно треба в місяць заробляти приблизно 2000 доларів. Конкретно, щоби закрити потреби свої та доньки. А в театрі в мене зарплата 23 000. Я викладач, але я не буду навіть говорити, скільки це коштує.

Тобто я далі, буває, вдень їду на тренування, беру замовлення на Троєщину, з Троєщини в центр, з центру додому, коли їду з роботи. Тобто цього набагато менше в моєму житті, але воно є. Воно є, тому що, а як інакше? А як прожити за ці гроші?

– Про "Спіймати Кайдаша". Як ти думаєш, чому серіал отримав такий феноменальний успіх?

– Насамперед, тому що це Наталка Ворожбит, тому що вона відчуває, як писати, бо вона займається своєю справою, максимально своєю. Це максимально мистецька людина.

– Я думаю, що ще велику роль відіграли кастинг-директори, менеджери.

– Так, але все одно, це була співпраця. Наталка була шоу-раннером цього проєкту. І вона якраз вирішувала творчу частину, повністю вона вирішувала, повністю все. Тобто людина на своєму місці, займається своєю справою, тому такий результат.

– Чи є якась для тебе стрічка, яку ти можеш сьогодні поставити в один ряд із цим серіалом?

– Та я не можу так. Якщо я оцінюю "Кайдашів", я оцінюю себе. Я не хочу, хай це оцінює хтось інший.

– Я відкрию секрет: Роман мені за кадром сказав, що він досі не дивився повністю "Кайдашів". Тільки перші чотири серії.

– Я боюсь, що наскільки крутий сценарій, я боюсь просто подивитись, щось мені, можливо, не сподобається. Обіцяю, подивлюсь.

– Розкажи про донечку свою, про Варвару. Їй уже 14 років. Чим вона планує займатися в житті?

– Вона прекрасна, я її дуже люблю, і в нас є певний зв'язок із нею. Не знаю, просто це моя донька, це я люблю дуже свою доньку, я хочу ще дітей. На жаль, поки нема з ким. Але хотілось би, діти – це найпрекрасніше, що є в цьому житті. Взагалі, діти, сім'я – це, напевно, найцінніше, що може бути.

Моя позиція життєва – це Бог, сім'я і робота. Сім'я – це тільки зараз поки Варвара. Але я мрію, надіюся, що в майбутньому якось буде.

Кожні мої стосунки з жінками були дуже щирі. Я намагався в кожних стосунках бути відкритим, щирим, але чомусь так складалося, що кожні стосунки десь більше, десь менше закінчувались тому, що були якісь певні причини.

Були дуже болючі стосунки в мене. Тобто вони не були болючі, вони були прекрасні, але якось так болюче закінчились. І певний був великий вік, різниця у віці. Чомусь мені так виходить, що велика різниця в мене в віці з моїми обраницями, але…

"Хочу головну роль": Роман Ясіновський про зарплату в театрі Франка, підробіток у таксі, віру та пошук кохання
Роман Ясіновський (фото: Wave)

– Ти старший?

– Я старший, так. Мені ще ж хочеться дітей. Але бувало, були стосунки в мене з людиною, якою я до того знав дуже довго. Теж вони були відкриті та щирі. На жаль, теж не склалося.

– Ти з таким великим сумом про це говориш.

– Бо я хочу дітей вже дуже сильно. Не те, що дуже сильно, я не нагнітаю, але час іде, а я відчуваю, що я б міг дати не тільки дитині. Ця частина мого життя не закрита – любові до жінки. Хочеться приходити додому, хочеться когось обійняти. Обіймаю кожного вечора дитину, а хочеться обіймати ще жінку.

– Що для тебе найголовніше у твоїй партнерці, які риси характеру?

– Чесність. Усі стосунки для мене були дуже важливі. Але там, де з'являлася прихованість якась… Наприклад, я розумію, що сім'я для мене – це окремий світ, але якщо людина стає моєю половинкою, так само варто розуміти, що робота – це є частина мене, і публічність – це теж частина мене. Я не збираюся нікого ховати. Я хочу радіти відкрито. Я хочу все робити відкрито.

І, звичайно, були стосунки, в яких перешкодою ставала Варвара.

– Не знаходили спільної мови?

– Не те, що не знаходили спільної мови, мені ніхто не говорив відкрито. Але я розумів, що були моменти, коли якось так не складалося. Варвара – це частина мого життя. І нема "я і Варвара", є "ми". І якщо людина хоче бути зі мною, вона повинна приймати.

Так само я готовий прийняти половинку теж з дитиною, тобто це нормально. Але я єдине, у що я не вірю – це кохання на відстані. Я не вірю, що можна якось зустрічатися, тобто якщо починати стосунки, то це має бути серйозно.

Чоловік і жінка мають бути разом, бо чоловік – голова жінки, як Христос – голова церкви, якої він спаситель. І поїхали, як в Біблії написано. Бо в цьому і є суть насправді. Одне ціле. Не можна ділити одне ціле.

"Хочу головну роль": Роман Ясіновський про зарплату в театрі Франка, підробіток у таксі, віру та пошук кохання
Роман Ясіновський (фото: Wave)

– Мені здається, що ти говориш про стосунки з якимось таким певним тягарем. Можливо, я так це сприймаю?

– Ні, це не тягар, це глибина. У мене просто є певне емоційне вигорання в цьому і розчарування. Скоріш за все я, можливо, вже й прийняв якусь частину свого життя, що, можливо, я буду сам.

– На завершення нашої розмови: що тобі допомагає підтримувати себе в ці складні часи?

– Щовечора я стаю навколішки, запалюю свічку й молюся. Це збирає мене. У мене був період з 20 серпня по 20 жовтня, коли я майже щодня дня грав виставу. Або репетиція, або ще. Постійно щось було. Може один день вихідний був, але потім знов. А в основному майже кожного дня такий марафон.

Я прийшов додому і реально почав ридати. Просто через якісь фізичні емоції, плюс світла нема. Дурдом, шахеди літають. І я просто підходжу, запалюю свічку й молюся. Тобто це мене тримає – молитва, віра.