4 українські села, які отримали визнання ООН: чим вони приваблюють туристів

Український туризм останніми роками змінюється не лише через війну, а й через те, як самі туристичні дестинації презентують себе країні та світові. Одним із показників такого визнання став міжнародний проєкт Best Tourism Villages, який реалізує UN Tourism - спеціалізована структура ООН у сфері туризму. Його головна ідея полягає не просто у виборі красивих місць для відпочинку.

До переліку потрапляють сільські громади, які показують, як туризм може підтримувати місцеву економіку, зберігати традиції, культурну спадщину та природне середовище. Ініціативу започаткували у 2021 році, а за перші роки вона зібрала сотні заявок із різних країн світу.

Для України ця історія почалася у 2024 році. Тоді до міжнародної мережі Best Tourism Villages вперше увійшли одразу два українські населені пункти - Ворохта на Івано-Франківщині та Урич на Львівщині. Їхні заявки відбирали серед більш ніж 260 учасників із понад 60 країн. Наступного року український список поповнився ще двома закарпатськими селами - Колочавою та Синевирською Поляною. Таким чином, за підсумками 2024–2025 років Україна має вже чотирьох представників у цій міжнародній туристичній мережі.

Про українські села з міжнародним статусом знову заговорили у серпні 2026 року, коли Україну з одноденним офіційним візитом відвідала генеральна секретарка UN Tourism Шайха Насер Аль-Нувайс. Це був перший за час повномасштабної війни візит керівниці організації та перший за десять років приїзд генерального секретаря UN Tourism до України. Під час візиту представники організації, Державного агентства розвитку туризму та українських громад обговорювали не тільки майбутнє галузі, а й уже наявні результати. Серед них окремо згадали чотири села, які отримали міжнародне туристичне визнання.

Водночас говорити про цей статус лише як про красиву відзнаку було б неправильно. Для громад він має цілком практичне значення. У самій концепції Best Tourism Villages туризм розглядається як інструмент розвитку сільських територій. Йдеться про можливість залучати партнерів, створювати робочі місця, підтримувати локальний бізнес, розвивати туристичну інфраструктуру та водночас не втрачати власну ідентичність. Саме тому критерії програми стосуються не тільки туристичних пам’яток. Важливими є культурні й природні ресурси, сталість, стан інфраструктури, соціальна та економічна складові, участь громади й те, наскільки туризм реально працює на розвиток території.

Цікаво, що українські громади вже використовують досвід переможців попередніх років для наступних конкурсів. У 2026 році Україна подала ще п’ять заявок на участь у Best Tourism Villages. До переліку кандидатів увійшли Опішня на Полтавщині, Вигода та Криворівня на Івано-Франківщині, Меджибіж і Китайгород на Хмельниччині. Результати цьогорічного відбору очікуються наприкінці року. Тобто чотири нинішні переможці - це вже не поодинокі історії, а частина більшого процесу, в якому українські громади поступово вчаться працювати з міжнародними туристичними стандартами.

У цьому й полягає головна особливість української четвірки. Ворохта, Урич, Колочава та Синевирська Поляна зовсім не схожі одна на одну за характером. Одна відома спортивною історією та залізничною архітектурою, друга - середньовічною фортецею на скелях, третя фактично побудувала туристичний образ навколо музейної спадщини, а четверта стала своєрідними воротами до одного з найвідоміших природних об’єктів українських Карпат. Спільним для них є інше: турист сюди приїжджає не просто "подивитися краєвид", а отримати певний досвід - природний, історичний, етнографічний або спортивний.

Ворохта: гуцульський курорт, який давно вийшов за межі зимового туризму

Якщо назвати українське карпатське селище, яке найчастіше асоціюють із гірськолижним відпочинком, Ворохта майже напевно буде серед перших варіантів. Але її туристична історія значно старша за сучасні лижі, котеджі та зимові курорти. Ворохта сформувалася як туристична дестинація ще на початку XX століття, коли сюди прийшла залізниця. Разом із транспортним сполученням з’явилися готелі та пансіонати, а гірське повітря і ландшафти почали приваблювати відпочивальників із різних частин Європи.

Ворохта (фото: Wikipedia, VargaA)

Залізниця взагалі відіграла для Ворохти роль, яку сьогодні важко переоцінити. Саме завдяки їй поселення перестало бути віддаленим гірським селом і поступово перетворилося на курорт. Туристів цікавили не тільки природа та клімат, а й можливість проводити тут триваліший відпочинок. У міжвоєнний період Ворохта стала відомою як центр зимових видів спорту. Її навіть порівнювали із закордонними гірськолижними курортами, а спортивна інфраструктура почала формувати окремий образ населеного пункту.

Одна з найцікавіших сторінок цієї історії — місцеві трампліни. Перший лижний трамплін у Ворохті збудували у 1922 році. Він став майданчиком для змагань зі стрибків на лижах, а сама Ворохта закріпила за собою репутацію центру зимового спорту. Пізніше об’єкт реконструювали, і трамплін залишався частиною спортивного життя селища в різні історичні періоди. Саме ця спортивна спадщина й сьогодні є важливою частиною туристичного образу Ворохти.

Ворохта (фото: Wikipedia)

Але їхати сюди виключно взимку давно немає сенсу. Ворохта розташована приблизно на висоті 850 метрів над рівнем моря, на берегах Пруту, серед лісів і гір. UN Tourism окремо відзначає тут мережу піших та екологічних маршрутів, велосипедні напрямки, природні локації й архітектурні пам’ятки. Тобто в теплий сезон Ворохта змінює свій туристичний сценарій: замість лиж — піші походи, велосипедні маршрути, прогулянки та знайомство з карпатською архітектурою.

Окремий магніт - старі залізничні віадуки. Кам’яні мости, пов’язані з історією залізниці в Карпатах, давно стали однією з найбільш впізнаваних візуальних асоціацій із Ворохтою. Вони цікаві не лише як фон для фотографій. Це частина історії того, як наприкінці XIX - на початку XX століття Карпати поступово включалися у транспортну систему Центральної Європи. Через це Ворохта цікава і тим, хто приїжджає сюди не за активним спортом, а за атмосферою старого курорту.

Ще один напрямок, який поступово стає важливішим, - екологічний туризм. У Ворохті, зокрема, працювали над доступністю території болота Рудяк — природної екосистеми, де мешкають понад 200 видів організмів. Для туристів там облаштовували дерев’яний пішохідний місток, місця для відпочинку та освітлення. UN Tourism також відзначає створення цифрових туристичних інструментів, зокрема віртуальних турів і 3D-мапи.

Ворохта (фото надане автором)

Тому міжнародне визнання Ворохти виглядає цілком логічним саме в контексті програми Best Tourism Villages. Її перевага не в одному об’єкті, який можна сфотографувати за десять хвилин. Тут поєдналися курортна історія, гуцульська культура, спортивна спадщина, гори, ліси, залізнична архітектура та сучасні туристичні маршрути. Для мандрівника це означає досить просту річ: Ворохта може бути пунктом призначення і взимку, і влітку, а сама поїздка не зводиться до одного популярного місця.

Колочава: "село десяти музеїв" і Закарпаття, яке розповідає свою історію

Колочава має зовсім інший туристичний характер. Якщо Ворохта значною мірою продає мандрівникові гори, спорт і курортну історію, то Колочава робить ставку на пам’ять. Її часто називають «селом десяти музеїв», і це не випадковий туристичний епітет. Тут музейні об’єкти розповідають про різні періоди життя Закарпаття - від побуту селян і шкільної освіти до політичних та соціальних змін XX століття. Саме поєднання природного середовища та великої кількості культурних продуктів стало однією з причин, чому Колочава отримала статус Best Tourism Village 2025. У програмі UN Tourism її розглядають як приклад громади, що використовує культурну спадщину для розвитку сільського туризму.

Колочава (фото: Wikipedia)

Один із найвідоміших об’єктів - музейний комплекс "Старе село". По суті, це не класичний музей, де турист переходить від однієї вітрини до іншої. Комплекс відтворює фрагменти старого закарпатського села та показує, як жили люди в різні періоди. Тут можна побачити традиційні будівлі та предмети побуту, а сам простір працює як своєрідна декорація, в якій легше зрозуміти місцеву історію не за датами, а через повсякденне життя. За даними Закарпатської ОВА, музейний комплекс свого часу отримав перше місце на всеукраїнському конкурсі громадських музеїв у номінації, присвяченій традиціям і звичаям.

Цікаво, що Колочава має власний сезонний природний сюжет. Навесні поблизу музейного комплексу та в долині масово цвіте шафран Гейфеля, який у побуті часто називають крокусом. Період цвітіння зазвичай припадає на кінець березня - квітень. Рослина занесена до Червоної книги України, тому ця локація цікава не тільки з естетичного погляду. Для місцевої туристичної моделі важливо й те, що природну особливість намагаються не просто перетворити на фотозону, а й охороняти.

Колочава (фото: Wikipedia)

При цьому Колочава не існує окремо від природного середовища. Село розташоване в межах території, пов’язаної з Національним природним парком "Синевир", тому поруч є гірські маршрути, ліси та природні локації. Через парк проходять піші, велосипедні й кінні маршрути, а одним із популярних напрямків є шлях від Колочави до гори Стримба. Таким чином, турист може за одну поїздку поєднати музейну програму з активним відпочинком у горах.

Саме це поєднання багато в чому пояснює популярність Колочави. Сюди приїжджають не тільки ті, хто хоче провести кілька днів серед Карпат. Місце цікаве людям, які шукають етнографію, локальну історію, стару архітектуру, музеї просто неба, традиційну кухню та можливість вийти на гірський маршрут. Водночас Колочава не виглядає суто музейним поселенням. Її природне оточення залишається важливою частиною враження.

Міжнародна нагорода для громади в цьому випадку теж має практичний сенс. Голова Колочавської громади Василь Худинець розповідав, що туризм давно розглядають як одну з економічних складових розвитку території, а міжнародне визнання стало додатковим поштовхом. Для невеликої громади це важливо: турист приїжджає не тільки до конкретного музею чи пам’ятки, а витрачає гроші на проживання, харчування, транспорт, екскурсії та місцеві товари.

Урич і Синевирська Поляна: дві різні Карпатські історії в одному міжнародному списку

Урич на Львівщині також потрапив до Best Tourism Villages у 2024 році разом із Ворохтою. На перший погляд, це невелике село може здаватися менш масштабним туристичним напрямком, ніж відомі карпатські курорти. Проте саме тут розташований один із найважливіших історико-культурних комплексів регіону - наскельна фортеця Тустань. Її скелі та залишки давнього укріплення стали головним туристичним символом Урича, а сама пам’ятка дала селу можливість сформувати довкола історичної спадщини цілу систему туристичних продуктів.

Урич (фото: Wikipedia)

Тустань відома як середньовічний оборонний комплекс, пов’язаний із системою укріплень та торговельними шляхами Карпатського регіону. Особливість пам’ятки - у поєднанні природних скель і рукотворних конструкцій. Від дерев’яної фортеці до наших днів збереглися насамперед сліди її існування на камені, зокрема пази та отвори, за якими дослідники відтворюють вигляд давньої споруди. Саме ця незвичність робить Тустань цікавою для туристів: людина бачить не просто руїни, а ландшафт, який сам був частиною оборонної системи.

Урич також став прикладом того, як маленька громада може отримати міжнародне визнання не завдяки великій кількості готелів чи розважальних комплексів, а через роботу зі спадщиною. Як зазначали у Львівській ОВА, основу заявки на конкурс сформували реалізовані проєкти та музейні продукти заповідника "Тустань", громадської організації та фестивалю української середньовічної культури "Ту Стань!". Тобто міжнародна відзнака стала результатом не лише географічної близькості до пам’ятки, а системної роботи з історією та її сучасною подачею.

Фестиваль "Ту Стань!" свого часу став одним із найбільш помітних прикладів такого підходу. Історичну пам’ятку тут намагаються показувати не тільки через інформаційні стенди та екскурсії, а й через живу реконструкцію середньовічної культури. Для туриста це зовсім інший формат сприйняття: історія стає подією, а не просто текстом на табличці.

Фестиваль "Ту Стань!" (фото: Благодійний фонд імені Андрія Парубія)

Ще одна особливість Урича - його бойківський культурний контекст. У регіоні збереглися традиції, дерев’яна архітектура, локальна кухня та обрядовість, які доповнюють історичний образ Тустані. Саме тому село цікаве тим, хто хоче поєднати одноденну поїздку до фортеці з більш повільним знайомством із Карпатами. Тут немає необхідності вигадувати штучний туристичний образ - він уже закладений у місцевості.

Синевирська Поляна, яка також отримала міжнародне визнання, має іншу головну перевагу. Це природа. Село розташоване в самому серці Карпат, поблизу озера Синевир та на території, пов’язаній із Національним природним парком "Синевир". Саме озеро є найбільш відомим природним символом цієї частини Закарпаття та входить до переліку семи природних чудес України. Однак зводити Синевирську Поляну лише до дороги до озера було б неправильно: UN Tourism відзначає тут понад 65 туристичних об’єктів та цілу систему природних і культурних маршрутів.

Синевірська поляна (фото надане автором)

Навколо Синевирської Поляни туристичний продукт фактично будується на різних способах взаємодії з природою. Є піші маршрути, екологічні стежки, велосипедні напрямки, кінні прогулянки. Один із маршрутів веде від урочища Красний до озера Синевир, інший - від Музею лісу і сплаву до Дикого озера Озірце. На території парку також працюють реабілітаційні центри для бурих ведмедів та хижих птахів.

Це важлива деталь, оскільки Синевирська Поляна цікава не тільки любителям мальовничих пейзажів. Тут формується модель екотуризму, де природна територія сама є головним ресурсом, а завдання туристичної інфраструктури - зробити її доступною без надмірного втручання. UN Tourism окремо відзначає екологічні ініціативи громади, розвиток сталого туризму та роботу з місцевими виробниками й майстрами. У селі також розвиваються культурні маршрути, етнографічні програми та можливості познайомитися з традиціями високогірних районів Закарпаття.

Синевірська поляна (фото надане автором)

Важливо й те, що природний туризм тут доповнюється історією. У Національному парку можна побачити Музей лісу і сплаву, старовинні дерев’яні церкви та об’єкти, пов’язані з оборонними спорудами часів Другої світової війни. Отже, поїздка до Синевирської Поляни може складатися не тільки з маршруту «готель — озеро — готель». Для тих, хто готовий залишитися довше, територія пропонує значно ширший набір вражень.

Є тут і ще один важливий момент. Синевирська Поляна стала прикладом того, як природна популярність може бути перетворена на системний туристичний продукт. Озеро Синевир давно відоме українським мандрівникам, але міжнародний статус отримало не саме озеро і не окрема туристична атракція. Відзначили село та громаду, які працюють із природними ресурсами, культурою, локальним підприємництвом і туристичною інфраструктурою. Це принципова різниця.

Синевірська поляна (фото надане автором)

У результаті чотири українські села в міжнародному списку показують чотири різні моделі розвитку сільського туризму. Ворохта спирається на курортну та спортивну історію, Урич - на середньовічну спадщину і Тустань, Колочава - на музеї, етнографію та історію Закарпаття, а Синевирська Поляна - на природу та екотуризм. І це, мабуть, найцікавіше у всій історії з Best Tourism Villages: міжнародне визнання отримали не однакові "туристичні картинки", а громади з абсолютно різними характерами.

Для мандрівника це означає, що їх не варто сприймати як конкурентів. Вони радше доповнюють одне одного. Ворохта підійде тим, кому потрібна активність і курортна інфраструктура, Урич - прихильникам історії та незвичайних пам’яток, Колочава - тим, хто хоче глибше зануритися в культуру Карпат, а Синевирська Поляна - людям, які шукають природу та маршрути серед гір. Водночас поїздку не обов’язково обмежувати одним населеним пунктом - у Карпатах є чимало інших місць для відпочинку, кожне з власною атмосферою та туристичними можливостями. Переглянути перевірені варіанти житла у цих та інших населених пунктах Карпат можна на сайті НА МОРЕ І В ГОРИ.

А для самих громад статус Best Tourism Villages може стати не кінцевою нагородою, а початком наступного етапу. Міжнародне визнання саме по собі не створить нових доріг, не замінить місцевий бізнес і не вирішить усіх проблем туристичної інфраструктури. Але воно дає те, чого невеликим населеним пунктам часто бракує найбільше, - увагу. А вже від того, як громади використають цю увагу, залежатиме, чи перетвориться престижний статус на реальні робочі місця, нові маршрути, інвестиції та збереження місцевої спадщини.

Українська четвірка вже показала, що потенціал для цього є. І, судячи з нових заявок на 2026 рік, список українських сіл у міжнародній туристичній мережі ще може зрости.