Акторка згадала, як отримала роль Яринки, і розповіла, яку українську традицію хоче показати чоловікові Рісу
Ірина Сопонару - українська акторка й комедіантка, яку глядачі знають за роллю Яринки в серіалі "Одного разу під Полтавою" та виступами в "Жіночому кварталі". Рік тому вона залишила шоу. Тепер Сопонару більше знімається в кіно й мріє зіграти головну роль у повнометражному фільмі.
В інтерв'ю Wave RBC.UA Ірина пояснила, чому пішла з "Кварталу", і розповіла, чи наважилася б поголитися наголо заради ролі. Поговорили також про те, як акторка перестала намагатися заслужити любов, як війна змінила її відчуття радості й яку українську традицію вона хоче показати чоловікові Рісу.
– Ви говорили, що хочете більше зніматися в кіно. Що в роботі над фільмом виявилося зовсім не таким, як ви уявляли, коли про це мріяли?
– Можливо, коли я була молодою й наївною, думала, що акторів на майданчику всі обожнюють: вони відпочивають у золотих фургонах, їм щодня дарують квіти… В принципі, все так і виявилося. Золоті фургони, квіти щодня - усе, як я мріяла! (сміється)

– Хто з партнерів на майданчику найбільше запам’ятався?
– У мене була сцена з великим конем. Я взагалі обожнюю коней - вони мене дуже заспокоюють. Напевно, щось подібне люди відчувають, коли плавають із дельфінами.
Хоча з дельфінами я ніколи не плавала, тому це лише моє припущення. Але коні для мене - це щось особливе: такі великі, спокійні, поруч із ними дуже заземляєшся.
– Яку рису своєї героїні ви впізнали в собі, хоч і не дуже хотілося в цьому зізнаватися?
– Напевно, бажання заслужити любов. Колись я теж намагалася добиватися любові від людей. Зараз уже цього не роблю.
Якщо людина не хоче зі мною дружити чи бути в стосунках, я не намагаюся її переконати. Ще до знайомства з чоловіком я зрозуміла, як не хочу, щоб зі мною поводилися, і перестала це дозволяти.
– Вас запросили на конкретну героїню чи вже під час проб визначили, що ця роль ваша?
– Мене запросили на конкретну героїню. І це вже другий фільм поспіль, де я граю таку трошки стервозну жінку.
Мені дуже подобається, бо в житті мені іноді цього бракує. У мене просто resting bitch face: я можу виглядати так, наче я лиха, але це взагалі не так - у мене просто таке обличчя!
Насправді я дуже емпатична, часто занадто поступлива й лише вчуся більше себе відстоювати. Хотілося б упевненіше захищати свої кордони, а в якихось ситуаціях навіть бути жорсткішою.

– Заради якої ролі в повнометражному кіно ви ризикнули б тим образом, за який вас уже люблять глядачі?
– Заради персонажа, для якого довелося б дуже сильно перевтілитися. Можливо, навіть поголитися наголо. Мені подобаються екшени, я дуже люблю комікси, тому із задоволенням зіграла б якусь супергероїню.
Взагалі є одна роль, про яку я дуже мрію. Але не скажу яка. Бо якщо цей фільм колись зніматимуть і мене не запросять, це розіб’є мені серце. А так ще й усі знатимуть! (сміється)
– Наскільки на ваше рішення піти з "Кварталу" вплинуло відчуття, що ви відкладаєте власні акторські амбіції?
– Так, це теж вплинуло. У мене були акторські амбіції, які я не могла повністю реалізувати в межах цього формату. Хотілося спробувати себе в інших ролях, більше зніматися в кіно.
Зараз я поступово це втілюю. Від мого виходу вже минув рік, і мені цікавіше говорити про те, що я роблю й до чого йду далі.

– У фільмі Борис має гроші й статус, але втратив радість. Чи знайоме вам відчуття, коли зовні все успішно, а ви живете зовсім не так, як хотіли?
– Мені знайоме відчуття, коли начебто маєш за що дякувати, але повної радості все одно немає. Особливо зараз, під час війни. Мої батьки живі й здорові, чоловік поруч, із близькими все гаразд - і я за це дуже вдячна. Але тієї легкості й радості життя, яка була до війни, немає.
Усі ці страшні події залишають дуже сильний відбиток. Навіть коли ти в безпеці й у твоєму житті відбувається щось хороше, цей гіркий присмак усе одно залишається.
– Якби маленька Іра могла побачити ваше теперішнє життя, чим би вона захопилася найбільше?
– Тим, що її дитяча мрія здійснилася. Я з дитинства мріяла бути актрисою. Не знала, як саме це станеться, але чомусь завжди була впевнена, що зніматимуся в кіно. А тепер у мене наступна мрія - головна роль у повнометражному фільмі.
– Яку українську святкову традицію ви хотіли б розділити зі своїм чоловіком-британцем Рісом?
– Я б дуже хотіла, щоб він побачив Маланку! Він ще ніколи її не бачив, і я думаю, йому дуже сподобалося б. Я загалом не можу сказати, що дуже дотримуюся всіх традицій, але Маланку мені хотілося б йому показати.

– Яке бажання з дитинства ви вже дорослою здійснили для себе самі?
– Це, мабуть, мрія вже з юності - побувати на тропічному острові.
Я сама здійснила її, коли вперше полетіла в Таїланд.
– Фільм має слоган "Дива трапляються". Яку зустріч або випадковість у власному житті ви сьогодні назвали б дивом?
– Напевно, те, як я потрапила в "Одного разу під Полтавою". Спочатку там мали бути інші актори, а зрештою знялися ми з Юрою Ткачем. Для мене це було справжнє диво.