Три роки "порятунку" чоловіка та борги: психотерапевтка розібрала шлюб Скальницької
Після розлучення блогерка та підприємиця Анастасія Скальницька звинуватила колишнього чоловіка Богдана у багаторічному обмані, зрадах і фінансових схемах. Її історія викликала запитання: чому навіть успішна та фінансово самостійна людина може роками не помічати маніпуляцій і продовжувати "рятувати" партнера.
Чому це відбувається, які тривожні сигнали не варто ігнорувати та де проходить межа між допомогою і використанням, у коментарі Wave RBC.UA розповіла сімейна психотерапевтка Богдана Янків, яка має 20 років професійного досвіду.
Що сталося між Анастасією та Богданом Скальницькими
На початку вересня Анастасія повідомила про розлучення після трьох років шлюбу.
Спочатку блогерка наголошувала, що вони з чоловіком розходяться без образ, однак згодом заявила, що після ухвалення цього рішення дізналася нові подробиці їхнього спільного життя.
За словами Скальницької, чоловік нібито вигадував борги та різні проблеми, через які вона передавала йому гроші, продавала автомобілі та вкладалася у його справи.
Пізніше блогерка також заявила про борги свого квіткового бізнесу, кредити, оформлені на працівників, і численні зради. У пари є спільний син.
Усі ці твердження є версією Анастасії. Позиція її колишнього чоловіка щодо озвучених звинувачень у відкритих джерелах наразі відсутня.
Чому людина може не помічати очевидного
За словами Богдани Янків, в описаній ситуації можна говорити про ознаки співзалежної моделі стосунків: один партнер постійно бере на себе відповідальність, розв’язує проблеми та "витягує" іншого, поступово починаючи сприймати це як норму.
"Тут мені дуже про сліпу довіру. Це такі граничні речі: можна сліпо довіряти - це одна крайність, а можна не довіряти зовсім, вважати світ небезпечним і не довіряти навіть собі", - пояснила психотерапевтка.
На здатність розпізнати нездорову поведінку можуть впливати й засвоєні раніше сценарії стосунків.
Людина нерідко обирає знайому для себе модель, навіть якщо вона є руйнівною, адже вже знає, як у ній поводитися: допомагати, терпіти, уникати конфліктів або брати всю відповідальність на себе.
"Мозок ніби підтягує таких людей: "Це мені знайомо, я знаю, як із цим жити і що робити". А здорові партнери можуть проходити повз, тому що це щось чуже й невідоме", - зазначила Янків.
Сценарій чи антисценарій: як люди обирають партнерів
У своїй практиці Богдана Янків умовно розділяє вибір партнерських моделей у співвідношенні 70 на 30.
За її оцінкою, приблизно 70% людей живуть за сценарієм - несвідомо відтворюють те, що бачили у батьківській сім’ї.
Йдеться не про вибір точної копії матері чи батька, а про знайому динаміку: розподіл відповідальності, способи вирішення конфліктів і фінансових питань, схильність терпіти певну поведінку або "закривати очі" на проблеми.
"Іншого прикладу немає. І тоді людина живе за сценарієм - так, як було", - пояснила психотерапевтка.
Решта 30%, за її словами, діють за антисценарієм - свідомо намагаються побудувати стосунки, максимально протилежні до тих, які бачили в дитинстві.
"Є 30% за антисценарієм. Тобто людина діє прямо протилежно, на 180 градусів: "Я не буду такою, як моя мама, і не будуватиму стосунок із таким партнером, як мій тато", - додала Янків.
Однак і сценарій, і антисценарій формуються під впливом попереднього досвіду.
Щоб обирати партнера не лише за принципом "знайомо" або "навпаки", людині важливо усвідомити власні моделі поведінки та зрозуміти, чому саме певний тип стосунків здається їй нормальним.
У випадку публічних людей ситуацію може ускладнювати необхідність підтримувати образ щасливого та успішного життя.
Через багатозадачність, виховання дітей, роботу й бажання зберегти гарну картинку людина може довго не помічати або виправдовувати те, що збоку здається очевидним.
Які "червоні прапорці" не можна ігнорувати
Одним із головних сигналів є постійна одностороння відповідальність: фінансові проблеми щоразу розв’язує лише один партнер, тоді як інший не демонструє конкретних дій або результатів.
Насторожити мають і "тимчасові труднощі", які тривають роками, регулярні прохання про гроші та втягування у проблеми пари сторонніх людей, працівників чи бізнесу.
"Чому інші люди мають бути в тому зав’язані? Це питання пари, воно не має переходити у площину справи, діяльності, бізнесу. Якщо це вже відбувається, то тут перейдено дуже багато можливих меж", - наголосила психотерапевтка.
Ще один важливий показник - відсутність взаємного внеску. Йдеться не лише про гроші: один із партнерів може більше заробляти, а інший - виховувати дітей, вести побут або надавати емоційну підтримку. Проте обоє мають бути залученими у спільне життя.
"Має бути розподіл обов’язків і відчуття, що людина вкладається у стосунок: емоційно, часово, стосунково", - пояснила Янків.
Де закінчується підтримка і починається використання
Допомога партнеру під час складного періоду є нормальною частиною стосунків.
Однак вона перетворюється на використання, коли кризові ситуації повторюються, відповідальність постійно перекладається на одну людину, а її ресурси й самопожертва починають сприйматися як належне.
"Якщо весь час "я, я, я", одна тільки сторона носить дрова до того багаття, а другий стоїть, гріється, використовує, то яка тоді будова взаємин? Взаємне - це разом ми робимо", - зазначила психотерапевтка.
За її словами, людям усередині таких стосунків складно об’єктивно оцінити ситуацію, адже вони емоційно занурені у неї.
Саме тому варто звернутися до незалежного фахівця, навіть якщо йдеться лише про одну або дві консультації.
"Хоча б один-два рази піти й просто проговорити: це нормально чи ні. Бо ми занурені в цей процес, а фахівці існують, щоб показати інший бік того, чого людина не бачить", - підсумувала Богдана Янків.