"Україна завжди показувала себе класно". Дизайнерки Олена Ворожбит і Тетяна Земскова про дорогий одяг і моду під час війни

Головне з інтерв'ю:

• Знайомство дуету відбулося під час навчання в інституті, а першу конкурсну колекцію з білої шкіри для Nina Ricci вони створили в умовах тотального дефіциту початку 90-х.
• На перших конкурсах у Росії дизайнерки зіштовхнулися зі зверхнім ставленням і шовінізмом, а пізніше принципово відмовилися від показів у РФ через вимоги приховати українське походження бренду.
• У перші дні повномасштабного вторгнення кашемір із нової жіночої колекції пустили на балаклави для захисників на блокпостах.
• Українські жінки відрізняються від європейок бажанням одягатися яскраво й дбати про свій вигляд, а чоловічий одяг у сучасному світі часто коштує дорожче за жіночий через складність технологій.
• Сучасні світові тренди остаточно відмовилися від стандартів 90-60-90 на користь реальних жінок, індивідуальності та гарного настрою.

Це скорочена версія розмови. Повне інтерв'ю дивіться на YouTube-каналі "Wave РБК-Україна".

– Як ви познайомилися і чому вирішили працювати в дуеті?

Тетяна Земскова: Ми вступили в інститут. Нас відправили в колгосп збирати помідори. Ми цього не хотіли, і на наступний рік ректор запропонував взяти участь у конкурсі від Nina Ricci.

Ми повинні були зробити ескізи, і якщо ескізи пройдуть, зробити моделі для конкурсу. Щоб не робити окремо, ми вирішили разом – це ж простіше. Намалювали, що хотіли. А потім французи сказали: "Окей, це гарні ескізи, давайте робіть".

Олена Ворожбит: Тоді було тяжко, бо не було ніяких матеріалів – початок 90-х, у країні не було нічого. Але ректор знайшов білу шкіру, яку ми просили. Ми порізали її на маленькі шматочки й зробили таку піну. Всі нас матюкали, що ми зіпсували такий матеріал – можна було зробити взуття для людей. Але ми отримали призи, зокрема, приз за нестандартне використання матеріалу. І тоді ми зрозуміли, що можемо працювати в парі – якщо один не знає, що робити, то інший скаже.

– Коли вас відзначили на конкурсі, що вам дав той конкурс?

Олена Ворожбит: Дало два поштовхи: ми можемо працювати в цій сфері – і треба це робити обов'язково, де тільки можливо. А з другого боку – конкурс проходив в Москві для учасників зі всієї Східної Європи, і там ми вперше несподівано відчули, що таке російська імперія.

Нам сказали: "А навіщо ви сюди приїхали?" Наче ми другий сорт. Ректорка Московського університету нам сказала: "Чого ви приїхали? Українці ніколи не отримають тут ніяких призів". Ми не очікували нічого подібного.

Тетяна Земскова: А якщо ми хотіли виріб приміряти на модель, то потрібно було заплатити десять доларів. І за праску теж потрібно було заплатити 10 доларів. Добре, що ми приїхали зі своєю моделлю з України. Було важко. З нами приїхали ще чотири дівчини, які змушені були в листопаді жити в приміщенні без опалення. Тоді було дуже холодно. А ліжка були без матраців. Але господарі заходу казали: "Нехай там живуть. Хохлушкам там буде добре".

– Ви ще приїжджали в Росію з показами?

Олена Ворожбит: Приїжджали, багато разів. В Москву і в Санкт-Петербург. Спочатку в Санкт-Петербурзі було дуже добре, але в якийсь рік ми приїхали й не впізнали тих самих людей. У них скрізь стояв Путін. І коли ми трошки пожартували – бачимо в них таке бліде, кам’яне обличчя.

Тетяна Земскова: Портрет Путіна був вишитий хрестиком, і ми сказали, що це дуже смішно. Вони нам не дозволили сміятися над цим.

Олена Ворожбит: А потім сказали: "Більше не пишіть, що це зроблено в Україні, пишіть, що це зроблено в Європі". І ми перестали приїжджати.

– Як ви вирішили створити власний бренд?

Олена Ворожбит: Це було ще на початку 90-х. Після інституту зразу взяли на роботу шістьох дизайнерів. Ми зробили колекцію, їздили у Францію, показувались, робили форму для поліції – великі замовлення, комплексні рішення. Але потім все це зійшло нанівець. Перейшли у французьку фірму – спочатку отримували 7 доларів на місяць, потім 100.

Ми їздили на конкурс в Латвію, в Юрмалу – міжнародний конкурс, там і американці, і фіни, і шведи. Конкурс називався "Асамблея неприборканої моди", це були авангардні колекції. Наша колекція коштувала 4 долари. П'ять моделей – і 4 долари на все. Коли ми сказали іноземцям, вони вирішили, що ми просто не вміємо рахувати, бо не повірили.

Тетяна Земскова: Я зараз сама не розумію. як це було можливо. Але тоді це було можливо. Ми знали, чого хотіли, і нам було весело від цього.

– Як з'явився бренд "Vorozhbyt & Zemskova"? Коли ви почали працювати над першою колекцією, де брали інвестиції?

Олена Ворожбит: Інвестицій не було – все самі.

Тетяна Земскова: Першу колекцію зробили ще на фірмі, коли їздили у Францію, – велика була, близько 120 луків. А потім нас запросили в Бонн, і ми зробили маленьку колекцію за свої кошти.

А коли приїхали, тут розпочинався перший тиждень української моди, він тоді звався "Сезони моди". Умова була, щоб ніхто колекцію до того не бачив. А в нас вона була готова. І в Україні ніхто її не бачив, і так воно пішло. Ми почали працювати з людьми. Зареєстрували фірму десь у 2002-му. Не було такої конкретної дати – якось все йшло, як йшло. Все поступово.

– А яким був перший показ?

Олена Ворожбит: Дивовижний. Пляшка горілки стояла на підлозі, бо це був спонсор. І через неї всі проходили.

Тетяна Земскова: Але дуже красива локація була, де зараз Будинок актора. Дуже красиво, але дуже холодно – не опалювали, всі сиділи в шубах.

Олена Ворожбит: Ми зараз теж повертаємося приблизно до цього. Але тоді це було дуже смішно, як усі сиділи в шубах. Всім сподобалось, всі вийшли й сказали: "Навіщо все це потрібно?" Але красиво.

Тетяна Земскова: Але тепер – у вересні наш показ відбувся у підвалі. І коли глядачі зібралися, то теж хтось із людей запитав: "А навіщо це потрібно?"

– Тож як ви відповідаєте на запитання "Навіщо мода під час війни"?

Тетяна Земскова: У 2007 році ми відповідали, що все буде класно. Україна показувала себе дуже успішно. Зараз йде війна, але ж вона не назавжди. Вона закінчиться, а ми є. Ми живі. Що нам треба сісти під ковдру і тремтіти? Ні, ми робимо колекцію. Не дочекаєтесь. Гадаю, що все буде добре.

– Як ви зустріли початок повномасштабного вторгнення?

Тетяна Земскова: Перші дні сиділи біля екранів і дивились новини. Подзвонив наш водій з лінії оборони: "Дуже холодно, мерзнемо. Може, є якісь шарфи чи балаклави?" Кажу: "Добре, Вадік. Скільки вас?" – "Нас 40". Ми зателефонували дівчатам: "Треба допомогти хлопцям, виходимо сьогодні".

Олена Ворожбит: А якраз напередодні була колекція, і там були балаклави для жінок з французького кашеміру, дуже ніжного. Усю тканину порізали на балаклави й шили, роздавали на блокпостах. Коли прийшло 8 березня, їдемо, і нас перекриває блокпост. Думаю: "Хлопці, ми ж свої". Відкриваємо двері, і нас закидують квітами. І це було незабутнє враження.

– Як ви розподіляєте обов'язки в дуеті?

Олена Ворожбит: Ніяк не розподіляємо від перших днів. Ми хочемо почути одна одну і домовитись. Не означає, якщо це моя ідея, хоч лопни, але пробиватиму тільки своє. Якщо іноді зовсім не можемо знайти рішення – є монетка чи сірник.

– Чи виникала коли-небудь внутрішня конкуренція між вами?

Олена Ворожбит: Ми нічого не ділимо. Мабуть, тому й ростемо якось поступово разом.

– Як трансформувалися ваші стосунки за 30 років?

Олена Ворожбит: Більш довіряти одна одній – мабуть, це головне. Взаєморозуміння було відразу: ми не конкуренти. Це нас і рятувало.

Тетяна Земскова: Просто характери зійшлися – ми це відчули й не думали про це багато років, просто працювали.

– Чим найбільше дивують українські дизайнери за кордоном?

Тетяна Земскова: Свіжістю думок, свіжістю рішень. За 30 років ми все одно ще молоді в цій сфері.

Олена Ворожбит: У нас дуже хороший рівень дизайну, і це всіх дивує. Спочатку до нас ставляться як до бідних родичів. Але у Франції перед нами одного разу навіть перепросили за таке ставлення. Нам довелося навіть мити волосся нашим моделям в туалеті та перечісувати, бо все було невідповідне нашому рівню показу.

Тетяна Земскова: І музику теж поставили свою, тобто усе автономно, самостійно. Ми зробили дуже гарно – і рівень дизайну, і показ. Вони не очікували від України. Ніхто не очікував. До початку війни ніхто взагалі не знав, що таке Україна. Зараз всі знають Україну. На жаль, не дуже гарний привід, але який є.

– Як мода відображає те, що відбувається у світі?

Тетяна Земскова: Мода – це дзеркало стану суспільства. Сьогодні суспільство дуже у важкому стані, і весь світ дивиться сюди. Тренди формуються не там і не тут – вони формуються тому, що так є. Існують інститути, які працюють над цим дуже серйозно. Але є якісь напрацювання, які суспільство може не прийняти. Вважається: коли білий колір у моді – це передвісник війни.

І зараз білий був дуже модний. Не тому, що хтось хотів – всі хотіли чогось світлого, позитивного, спокійного. Це не змінити. А ще кажуть, що довжина жіночих спідниць залежить від ціни на нафту. Чим нафта дорожча – спідниці коротші.

– Як відбувається робота над колекцією?

Тетяна Земскова: Ми стежимо за трендами. І є багато хто транслює ці тренди. Якщо довго-довго був у моді, наприклад, червоний колір – він набридає. Мені набрид, і я відчуваю, що буде зелений. Приходжу і кажу: "Треба, мабуть, зелений". А Олена: "Так, я теж хотіла тобі сказати – зелений". І я розумію, що не тільки ми, а всі захочуть його. Але буває, що й помилилися.

Олена Ворожбит: Коли ми робимо колекції, публіка їх сприймає зазвичай аж через рік.

Тетяна Земскова: Ідея народжується, коли закінчується попередня колекція – ми вже робимо останні штрихи, а вже хочеться робити наступну. Ми їдемо кудись і хочемо забути попередню колекцію, щоб думати про наступну. Важко сказати, від чого це залежить.

– Як одягаються українські жінки?

Олена Ворожбит: Хочуть все одразу і найкраще – підбори, оздоблення, губна помада, щоб блищало, пір'ячко трошки. Взагалі українські жінки хочуть одягатися, і вони нам цим подобаються.

Тетяна Земскова: Великий прошарок у Західній Європі – люди, які взагалі не хочуть одягатися. Зайшли в перший-ліпший магазин, купили щось з краю і пішли. Наші не так. Наші хочуть, щоб люди бачили, що вони вдяглися. Іноді перегинають, але взагалі це приємно, бо вони думають про себе і про тих, з ким будуть спілкуватися.

Олена Ворожбит: Ми знаємо, що чоловіки на свій одяг втрачають навіть більше грошей, ніж жінки. І загалом, у сучасному світі чоловічий одяг коштує набагато дорожче жіночого. Бо дуже складні технології виготовлення, і чоловіки на собі не економлять.

Подивіться, які дорогі чоловічі годинники, жіночих таких немає зовсім. А ще скільки пар кросівок вони можуть собі купити. Жінка – дві чи три пари має, а для чоловіка – це дуже мало.

– У вас немає класичного магазину чи хоча б сайту, де можна цілеспрямовано придбати одяг вашого бренду. Де його можна купити?

Тетяна Земскова: Насправді є декілька магазинів по світу та інтернет-магазинів. Їх небагато, бо у нас небагато товару, ми не продукуємо массовий одяг. Ми створюємо дизайнерський одяг, тож не орієнтуємося на широкий загал людей. Наша клієнтка – це жінка, яка орієнтується в дизайні, знає, як гарно одягатися, цінує себе. Вона знає, що їй личить, розуміє доречність свого вбрання.

– Зараз утвердилася думка, що українські бренди дорогі для українців.

Олена Ворожбит: Щоб знизити ціну, потрібно відшити у сотню разів більше одягу. Але тоді він перестане бути дизайнерським.

Тетяна Земскова: Це так в усьому світі – дизайнерський одяг дуже дорогий, а масмаркет дешевий. І є ще мідл, який все балансує. Кожен обирає своє. Колись я прочитала гарний вислів: "Моя робота коштує не стільки, скільки грошей у вашій кишені, а стільки, скільки я в неї вклав".

Яка цінова політика вашого бренду?

Олена Ворожбит: Дуже різноманітно – все залежить від матеріалу. Зараз матеріали дуже дорогі. Пальто – від 500 євро приблизно. У літній колекції ми використовуємо шовк, а він дуже дорогий в усьому світі. Його ціна дуже виросла за останні 3-4 роки. Осінній костюм – десь 450–500.

– Чи відчуваєте конкуренцію з новими брендами?

Олена Ворожбит: Мені здається, у нас дуже різні покупці. Конкуренція є, і треба дивитися, хто що робить, зайняти свою нішу. Кожен новий, хто приходить, теж шукає свою нішу. І я думаю, що в нас нестача дизайнерів і дизайнерського одягу.

– Як зараз у світі моди сприймається поняття жіночої краси?

Тетяна Земскова: Зараз мені подобається ця тенденція: ти красива така, яка ти є. Якщо дуже худа – нічого. Якщо трішечки з формами – теж нормально. Вуха стирчать – дуже класно. Веснянки – прекрасно. Індивідуальність на першому місці.

– А як же параметри 90-60-90?

Олена Ворожбит: Ніяк. 91 – це вже багато. Але ми вважаємо, що нормально, бо наші українські жінки не худесенькі. То навіщо показувати їм одяг на анорексичних дівчатах, якщо наші не будуть це носити. Однак нині такі тенденції, що модель може бути молодою, у віці. Світ зараз повернувся до реальних жінок.

– Чим ваш бренд відрізняється від інших?

Олена Ворожбит: Ми дуже любимо штанний костюм. У будь-якій колекції – літній, зимовій – завжди є декілька штанних костюмів.

Тетяна Земскова: Але головне – ми робимо одяг для гарного настрою. Одяг – це не те, що треба прикритися від холоду чи спеки. Одяг дає поштовх людині, як поводитися. Якщо одягли те, що вам не подобається, – день вже змарнований. Ми хочемо, щоб людина відчувала задоволення від одягу. І ми ніколи нічого не нав'язуємо.

Якщо тобі хочеться рожеве з рюшами й усі кажуть "фу, це несмак", однак, якщо тобі це подобається, то подобатиметься всім. Бо всі спочатку дивляться на твоє обличчя, на твій настрій, а потім вже розглядають вбрання.

Тетяна Земскова: І друге – ми робимо одяг для міста. Наша жінка живе у великому місті. Все інше прикладається.

Олена Ворожбит: Спочатку настрій, а потім одяг. Одяг може допомогти – відпочити, працювати, впевнено почуватися. Але ти на першому місці, а одяг – на другому.