Від Бакоти до Кам’янця: куди їхати за тишею, новими смаками й враженнями на Поділлі

Село під водою, монастир у скелі: що приховує Бакота

Сьогодні Бакота – одна з найвідоміших туристичних локацій Поділля. Сюди приїжджають передусім за панорамами: звивистий Дністер "розрізає" пагорби, а водне плесо затоки розстилається на понад 1,5 тисячі гектарів.

Однак ще якихось пів століття тому Бакота була селом із давньою історією у долині Дністра. При будівництві ГЕС її затопили – долина перетворилася на затоку.

"З Бакотою затопили ще майже три десятки сіл. Ніхто колись не міг уявити, що вода тут підніметься на 40 метрів, але Радянському союзу потрібно було збудувати ще одну ГЕС", – розповідає головний спеціаліст загального відділу Староушицької селищної ради Ігор Вишемірський.

По дорозі до Бакоти про минуле села нагадує хіба що автобусна зупинка – вона стоїть на тому ж місці, що й колись, тільки зараз тут імпровізований музей: на стінах подільський розпис із яскравими квітами, світлини і документи бакотян: паспорти, записи про трудодні, списки померлих. Життя села, якого більше нема.

У цих місцях ще можна зустріти старожилів: нам пощастило знайти двох бакотян, які були очевидцями затоплення. Звісно ж ми розпитали про історії від туристів, що начебто досі під водами Бакоти можна побачити руїни церкви і навіть хрести могил: однак це все байки, перед затопленням усе зруйнували.

Оглядовий майданчик на Бакотську затоку і зупинка-музей "Давня Бакота" (фото: надане ДАРТ)

Зараз туристичний слоган цього краю: "Історія у воді, душа – в скелі". І це дійсно так: минуле сіл зникло під водами Дністра, але тут досі збережений давній духовний центр Пониззя – печерний монастир XI-XV століть витесаний у Білій горі, яка височіє на 120 метрів над водами Бакоти.

"Раніше тут було місце поклоніння язичників: під час розкопок на березі знайшли витесену стопу на камені, кам'яні статуї, жертовники. А вже в ХІ ст. сюди прийшли монахи. Хрест-енколпіон двобічний, який знайшли під час розкопок, доказує, що Бакота тоді була духовним центром, бо такий носили тільки представники верховенства", – розповідає працівник Національного природного парку "Подільські Товтри" Тарас Горбатюк.

Сьогодні монастир уже не діє, але має статус пам’ятки національного значення. Відвідувачі можуть зайти у печери, багато вірян залишають там молитовні записки перед іконами.

Бакотський Свято-Михайлівський скельний монастир ХІ-ХІV століть (фото: РБК-Україна)

Найкраще добиратись до Бакоти на власному транспорті або ж їхати екскурсією з Кам’янця-Подільського. Оглядовий майданчик затоки і монастир розташовані на території Нацпарку, вхід коштує 100 грн для дорослих і 50 грн для дітей.

Більше дізнатись про те, як раніше жили у цьому краї можна, відвідавши музей в сусідньому селі Грушка. У столітній хатині зберегли місцевий побут і речі, що розповідають про культуру Пониззя Дністра. Щоправда екскурсії тут проводять тільки для груп, коштують вони 800 грн. Про них треба домовлятись заздалегідь.

Ще у цьому селі збереглося одне із найстаріших джерел регіону, якому близько 700 років. Також на центральній вулиці можна оглянути мурал за мотивами творчості подільського художника Олександра Грема.

Етно-музей і давнє джерело у селі Грушка Староушицької громади (фото надане ДАРТ)

Відпочинок над Дністром: глемпінги, інстаграмні панорами і піші маршрути

Бакотська затока все частіше вабить туристів можливістю відпочити біля води. Оскільки це природоохоронна територія, то на берегах не можна будувати масштабні курортні комплекси. Зате тут уже працюють глемпінги.

У наметах-будиночках є ліжка й електрика, а душ та вбиральні – окремо. Умови доволі прості, зате навкруги незаймана природа. Тримісний намет у "Прозорі" коштує від 2500 грн за добу. Місця в сезон краще бронювати заздалегідь – вже зараз знайти вільний варіант на осінь непросто.

Нам пощастило тут ночувати під час грози – і це новий досвід для мене. Втім навіть сильна злива не завадила насолодитися світанком на дерев’яному пірсі.

Мобільний інтернет тут майже не ловить, зв’язок час від часу також зникає – це варто врахувати мандрівникам, які б все-таки не хотіли повністю втрачати контакт із цивілізацією.

Серед розваг – купання у Бакотській затоці, плавання на сапах, катерах, катання на квадроциклах, джипах.

Бакотська затока, глемпінг "Прозорі" (фото надане ДАРТ)

Якщо ж ви шукаєте інстаграмні місця – варто відвідати скелі Субіча. З них відкривається неймовірний вид на Дністер з водами смарагдового кольору та світлу смугу піщаного берега. Тут ще абсолютно дика локація із вражаючою природою, однак дорога не найкращої якості.

Ще один маршрут, який принесе не лише естетичне задоволення, а й буде пізнавальним – еколого-освітня стежка "Китайгородське відслонення". Маршрут проходить уздовж каньйону річки Тернава. Тут можна побачити скелі віком понад 600 мільйонів років і шари різних геологічних періодів.

У скелях збереглися рештки давніх морських організмів, коралів та молюсків. Ми намагались знайти ці сліди давнього моря, але не навчені очі їх не розгледіли. Втім, сама думка про те, що ти стоїш посеред ландшафту, якому сотні мільйонів років, уже вражає.

Субіч та "Китайгородське відслонення" є природоохоронними територіями, але маршрути тут безкоштовні.

Скелі Субіч та Китайгородське відслонення (фото надане ДАРТ)

Не лише фортеця: який Кам’янець-Подільський ховається за туристичними маршрутами

Для більшості туристів діє негласне правило: скільки б разів не відвідували Кам’янець-Подільський, щоразу треба зайти у стародавню фортецю, історія якої сягає ще ХIV століття. Не дарма ж вона входить у список "7 чудес України".

Квитки сюди коштують 150 грн за дорослого та 80 грн за дитину. Однак цього замало – на вході у костюмованого екскурсовода доведеться ще пройти тест, як це робили за часів турецьких навал: відповісти на одне каверзне питання.

Кам'янець часто називають містом 7 культур: тут під впливом політичних перипетій століттями переплітались життя українців, вірмен, поляків, литовців, турків, росіян і євреїв. І всі ці культури залишили свої сліди у старому місті: у вуличках, архітектурі, святинях. Саме у Кам’янці є єдиний в Україні храм із мінаретом – Кафедральний костел святих Петра і Павла.

"Коли турки захопили наше місто, то були домовленості, що руйнувати святині не будуть. Але оскільки вони мусульмани, то поруч із християнським храмом звели мінарет, а саму святиню перетворили на мечеть. Коли турків у 1756 році вигнали з міста, повстало питання: що ж робити з мінаретом? Зруйнувати його не можна було, тому на нього встановили фігуру Божої Матері, а храм знову став християнським", – розповідає заступник мера Кам’янця-Подільського Вадим Мендограло.

І якщо костел з мінаретом є туристичною локацією, то часто поза увагою мандрівників залишається Хрестовоздвиженська церква – пам’ятка подільського дерев’яного зодчества, яку звели на межі ХVIII-ХІХ ст.

Щоб її знайти доведеться манівцями пройти через річку Смотрич ліворуч від фортеці. У святині, окрім фресок із зображенням пекла, особливо вражає ікона із Богом-отцем – доволі рідкісне явище у християнській традиції.

До речі, поруч з церквою розпочинається екологічна стежка, по якій можна дослідити минуле Смотрицького каньйону – інформаційні стійки розкажуть, які доісторичні істоти тут колись водились.

Фортеця, Хрестовоздвиженська церква та Кафедральний костел святих Петра і Павла із мінаретом (фото надане ДАРТ, РБК-Україна, Яніс Гранданс)

Для ще глибшого занурення у місцевий колорит ми проходимо майстер-клас із Самчиківського розпису. Це вид українського декоративно-ужиткового мистецтва, яким славиться Поділля.

"Колись вважали, що розписи на хатах слугують оберегом. Чим гарніше були малюнки, тим кращою вважалась господиня. Особливо такими розписами славилось село Самчики. Однак після Другої світової це мистецтво занепало. Але десь у 60-х один етнограф вирішив відродити традицію й поїхав у Самчики у культурологічну розвідку. З цього почався новий етап розпису", – пояснює майстриня Ксенія Бедик, засновниця арт-студії "Палітра".

Для Самчиківки характерні казкові фантастичні квіти, дерева, птахи, звірі. Кожен елемент малюють площинами – конкретна площина має свій колір, а завершенню елементів часто надають зубчасту форму. Малюнки можуть бути як симетричними, так і асиметричними.

Кілька років тому традиція декоративного розпису села Самчики стала елементом нематеріальної спадщини України, що входить у список ЮНЕСКО.

Майстер-клас на нас спрацьовує як арт-терапія: кілька годин роботи із кольорами, методичні мазки пензлем приносять заспокоєння. Цей варіант дозвілля особливо підійде сім’ям з дітками. Вартість майстер-класу: 800 грн для дорослих та 600 грн для дітей.

Майстер-клас із Самчиківського розпису (фото надане ДАРТ, РБК-Україна)

Наступна зупинка – інтерактивний музей української ідентичності та державності "Від Русі до України. Кам'янець крізь віки”. Тут можна відправитись у "подорож" через усі головні етапи становлення української держави і в кожну епоху самому поставити тогочасну печатку у своєму квитку-"літописі спадкоємця".

Навіть дорослі із задоволенням їх штампували, а діти взагалі будуть у захваті від такого. Вхід у музей коштує 350 грн.

І як показує досвід, нове місто по-справжньому відкривається для мандрівника, якщо його почати досліджувати поза туристичними маршрутами. Справжнім відкриттям у Кам’янці-Подільському для нас став сплав на надувних катамаранах по Смотрицькому каньйону.

Це не класичний спортивний заплив, а пізнавальна прогулянка: місто залишається десь на горі, а навколо – лише 50-метрові скелі, вода, зелень і десятки видів птахів, які спостерігають за нами з не меншою цікавістю, ніж ми за ними.

Але головна фішка цієї атракції у тому, що інструктори тут є професійними геологами, які заодно розказують про особливості цих місць: що ці скелі утворилися на дні давнього океану 427 мільйонів років тому, а приблизно 250 тисяч років тому річка Смотрич з притоками "розкрила" їх у каньойн.

А ще – про доісторичних ракоскорпіонів, завбільшки 2 метри, які колись тут водились. Відбитки їх решток та інших прадавніх істот досі можна знайти на камінні каньйону.

Насправді, якщо грамотно спланувати свій маршрут, то у Кам’янці можна залишитись на кілька днів і тут точно буде чим зайнятись. Тим паче, що житло у готелях доволі доступне: ціни коливаються у межах 1200-2500 грн за добу. Чимало варіантів можна знайти із видами на фортецю, у нас такі були із "Смотрицької вежі".

Сплав по річці Смотрич із панорамами на каньйон (фото: Яніс Гранданс)

Як смакує Поділля: локальні вина, мед і копчені сливи

Будь-яка подорож – це шанс для гастрономічних експериментів. На Поділлі в закладах вам точно запропонують мамалигу, деруни, вареники та інші знайомі страви, але місцеві кухарі дедалі частіше переосмислюють традиційні рецепти.

"Стародавня кухня як така у нас багато в чому втрачена. Зараз ми піднімаємо архіви, їздимо по селах Поділля і збираємо рецепти. Потім осучаснюємо їх й адаптуємо під ресторанний рівень", – каже власник ресторану подільської кухні з італійським акцентом "Бона" у Кам’янці-Подільському Віталій Завадський.

Якщо ви готові до експериментів – можете тут скуштувати холодник із лососем та морозивом із хрону, вареники із сиром і картоплею під конопляною затиркою. Мої колеги були у захваті, однак я віддаю перевагу більш "приземленим" поєднанням. А от начинка – традиційна запіканка з м'яса і сухарями – видається дуже смачною. Локальні страви також можна скуштувати в ресторанах DYNASTY та "Стара фортеця".

А от що дійсно було несподівано смачно – солоні огірки із медом, якими нас пригощали на дегустації у родинній пасіці "Медова Бакота".

Ще один гастрономічний напрямок Поділля – локальне виноробство: тут працюють уже до десяти виробників. Нам вдається побувати на двох дегустаціях: у Bakota Bay та в "Зеленицях".

Тут сомельє допомагає навчитись розрізняти смакові нотки вина і розпізнати його аромати, а після самої дегустації ще й можна прогулятись виноградними плантаціями на заході сонця. У "Зеленицях" взагалі можна побачити саме виробництво вина й дізнатить про всі його етапи. В середньому така екскурсія коштує 550 грн з людини, ціни на вина коливаються від 350 до 800 грн.

Однак найнеочікуваніший смак цієї подорожі – копчені сливи. Колись їх заготовляли чи не в кожному дворі Бакоти у спеціальних печах – лознях. Тепер цей місцевий продукт повертається в сучасну кухню. Із копчених слив роблять квас і настоянки, подають їх із вершками як десерт. Вони солодкі і димні, цей смак вже точно мені асоціюватиметься із Поділлям.

Дегустація вин, виноградники та локальні страви (фото надане ДАРТ, РБК-Україна)

Зміна філософії: подорожі для відновлення, а не розваг

Мандрівка на Поділля відбулась у рамках національної програми "Подорож до себе", яку реалізує Державне агентство розвитку туризму України (ДАРТ) та ГО "Бренд Юкрейн". Її ідея – показати, що подорожі – не втеча від реальності, а спосіб відновити сили.

"Подорожуючи Україною, ми глибше пізнаємо свою країну й себе, зміцнюємо зв'язок із людьми, культурою та цінностями, які нас об’єднують. Наша мета – зробити подорожі способом відновлення. Сьогодні це – не розкіш, а необхідність", – каже голова ДАРТ Наталя Табака.

В основі філософії проєкту – мандрівки із максимальним сповільненням, що зближує з природою, занурує в локальну культуру і допомагає осмислити враження, а не просто оглянути максимально багато місць.

"Дослідження показують, що 66% українців відчувають гостру потребу в психоемоційному відновленні, а 45% називають подорожі одним із найефективніших способів відновити сили", – каже голова ГО "Бренд Юкрейн" Марія Липяцька.

На порталі "Подорож до себе" зібрані локації для відпочинку по Україні, зокрема інформація про безбар’єрність та пільги для захисників. Люди можуть пройти тест, вибрати ті активності, які найбільше їм до душі, і платформа підбере персональний маршрут відновлення у будь-якому куточку України.

"Цей сайт – помічник для ваших подорожей. Усі локації пройшли наш відбір. Це бізнеси, як працюють легально, платять податки і відповідають нашій філософії", – додає Липяцька.