"Я став її адвокатом". Анатолій Анатоліч про Лободу, сварку з Остапчуком і дружбу із Зеленськими

Анатолій Анатоліч справляє враження легкого на підйом шоумена, але поза кадром залишається багатодітним татом, який щодня шукає баланс між робочим хаосом, вихованням підлітків і збереженням власних орієнтирів.

В інтерв'ю для Wave RBC.UA Анатолій Анатоліч розповів про стосунки з колегами й кумами під час війни, виховання трьох дітей і фінансовий розподіл у шлюбі з Юлою.

Це скорочена версія розмови. Повне інтерв'ю дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна LIFE.

Про YouTube, телебачення та радіо

– Ти багато років займався жанром інтерв'ю, спілкувався з багатьма різними людьми. На яке питання ти сам відповідати не любиш?

– Та немає такого насправді. Я знаю, які питання я не дуже люблю ставити сам…

– А які?

– Ну, мені якось завжди було не дуже комфортно лізти в особисте, чесно кажучи. Тому, можливо, я й перестав робити інтерв'ю з зірками в такому класичному форматі, бо мені не хочеться розпитувати про щось таке, про що мені самому некомфортно було б говорити з людиною.

До того ж я майже з усіма знайомий, і це трішки накладає відповідальність, бо ти спілкуєшся з людиною, з якою ти 100 років знайомий, ти про неї дуже багато знаєш і знаєш те, що вона б не хотіла розказувати.

Тут ти не можеш як журналіст включати цю "акулу" і користуватись тими знаннями, які в тебе є, бо ви особисто комунікуєте. Тому для мене це питання завжди було складним.

– Свого часу ти був дуже популярним ведучим на телебаченні. Зараз ти залишився лише на радіо, якщо я не помиляюсь.

– Так, зараз я працюю на радіо на радіо "Максимум" з Денисом Жупником і з Яною Глущенко. І мені дуже подобається. Мене запрошували нещодавно, до речі, на новий телевізійний проєкт. І я відмовився.

– Просто телебачення не тягне?

– Якби в мене не було радійного ранкового шоу, то, можливо, я погодився б, бо мені ранки завжди цікаві. Мені подобається зараз працювати на радіо. Тому я свого часу, коли пішов з "плюсів", я пішов просто, тому що я вирішив, що не хочу більше вести "Сніданок".

У нас все було чудово. Я попередив за пів року, що йду з проєкту. Хоча якби я не пішов, я працював би й досі, я думаю. Мені подобається те, що робить "Сніданок". Але я для себе в якийсь момент зрозумів, що якщо тобі щось не подобається, якщо навіть ти хочеш щось змінити, то треба це змінювати.

Анатолій Анатоліч (фото: instagram.com/anatoliyanatolich)

– Ти завжди йшов з цих проєктів, коли, по-перше, і сам був на піку в цих проєктах, і коли вони були на піку. Чому? "Просто захотів" – звучить не переконливо.

– Ні, це абсолютно правда. З "Хіт FM" я пішов, тому що в мене з'явився "Сніданок". Це була мрія працювати на "Сніданку з 1+1" насправді. Я тоді працював вже на "Голосі", і вони шукали ведучого на "Сніданок". Але я не підійшов.

Це була весна, і вже до кінця року вони все-таки мене покликали, бо перепробували дуже багатьох, і ніхто не підходив. Я підійшов, і це було класно, і тому я пішов з "Хіт FM".

А з "плюсів" я пішов, бо… Я тобі можу розказати таку історію. Мене повідомили, що повертають "Танці з зірками" у 2017 році. Я сказав: "Блін, це дуже круто. Я хотів би бути ведучим, наприклад, балкону".

Мені сказали, що там буде Юра Горбунов і Тіна Кароль. Такий перший склад. Мені запропонували стати учасником, але мені це не було цікаво. Я зрозумів, чому мені не дали вести "Танці".

Бо я так загрузнув у "Сніданку", хоч мені й подобалось, але я розумів: мені не дадуть чогось іншого, і я сам собі не зможу знайти чогось іншого. Так завжди. Аби з'явилося щось нове, треба звільнити місце від старого, навіть якщо старе хороше. Я так роздаю там постійно кросівки, якісь речі свої.

– Ти скрізь йшов сам.

– Так, я пішов з "Прямого", при тому, що планував там рік пропрацювати, а працював більше. Але була класна команда. Знаєш, як було - те, що зараз є в мене на радіо - абсолютна свобода. Я що хочу, те й роблю. Мені це дуже подобається.

Я не залежу від політичних поглядів власників. На "Прямому" мене ніколи не примушували топити, наприклад, за Петра Олексійовича. Коли на ефір приходили люди, які відверто мочили тоді ще кандидата Володимира Зеленського, його дружину, мені було не дуже комфортно, скажу тобі відверто.

– Це пов'язано якось з тим, що ви знайомі, що ви товаришували?

– Так, звичайно. Якщо кому цікаво, але я ніби це не приховував, я не голосував за Володимира Зеленського. Я знайомий навіть більше з Оленою Зеленською, і вона була на всіх моїх днях народження до президентства. Я навіть ще перший рік її запрошував.

Кажу: "Олено, я не знаю, як по протоколу, чи можу я тебе запрошувати, але я тебе запрошую". А вона каже: "Я б дуже хотіла прийти, але ми не в Києві". І це був момент, коли вони вперше зустрічалися з Дональдом Трампом на мій день народження.

Дружба з Зеленськими та шоубізнес

– Твоя цитата про президента, власне: "Я топлю за президента, але я не голосував за Зеленського на попередніх виборах". Про це ти говорив раніше. Що сьогодні зі ставленням до президента?

– Воно непросте, воно складне для мене. Ми не комунікуємо, ми не спілкуємося, ми бачились на одному заході. Це була буквально хвилинка на сцені. Я пишаюсь роботою президента Зеленського на міжнародній арені.

І те, що зараз ми в стадії, коли відбувається злам війни, коли росіяни не зупинені, і коли все ж таки рік тому було взагалі відчуття, що все погано. Ми програли, Америка відвернулася.

Але зараз мені подобається те, що відбувається. Це якраз і є наслідки подій в тому самому Овальному кабінеті. Тому як президенту, як представнику нашої країни, я абсолютно довіряю і навіть в деяких моментах навіть здивований тим, як зараз відбувається, порівняно з тим, що було рік тому.

Мені здавалося, що щось пішло не так, але я зараз бачу, що якісь речі дійсно спрацювали. І я не знаю причин призначення Сирського і призначення Федорова (запис розмови відбувся до відставки Олександра Сирського та Михайла Федорова - ред.), ці речі для мене були якісь незрозумілі. Але зараз я розумію, чому так.

Є й другий аспект. Це внутрішня політика, якою президент не повинен займатися. Але як я можу не реагувати на намагання зробити придворними САП і НАБУ, і як я можу не реагувати на корупційні скандали з людьми, наближеними до президента, наближеними до 95-го кварталу.

Анатолій Анатоліч (фото: instagram.com/anatoliyanatolich)

– Український шоубізнес, як і все інше, дуже змінився за час повномасштабної війни. Як ти відчуваєш себе в цьому океані?

– Чудово. Мені комфортно. Мені багато хто подобається із нових артистів. Подобається, що з'являються нові імена.

– Ти відчуваєш з кимось конкуренцію зараз у своїй саме ніші?

– Є люди, які в моїй сфері популярні та роблять класні продукти. Це навіть не конкуренція, мені подобається те, що вони роблять. Мені подобається, як працює ведучий Тімур Мірошниченко, мені подобається Женя Янович, мені подобається багато хто – і Григорій Решетнік, він ведучий класних проєктів на СТБ.

У мене немає з цього приводу негативних емоцій негативних. Це вже давно пройшло в мене. Я на це дивлюсь інакше. Я ставлюся тільки з захопленням, і якщо мені щось подобається, я щиро буду цим захоплюватися.

– З ким ти не дружиш у шоубізі? З ким в тебе холодні стосунки?

– Наприклад, з Тіною Кароль ми не були особливо знайомі. Ми побачились на радіо в мене, і ми прям обіймались так ніби ми знайомі. Це так дивно було, по-хорошому дивно. Ми дуже в теплих стосунках з Тімуром Мірошниченком, з усіма. Слухай, я так можу довго перераховувати. З усіма в чудових стосунках. Ну, з ким я не товаришую - з Володимиром Остапчуком, він мене заблокував.

– Чому?

– Не знаю. Через якісь погляди його дружини. Я не хочу в це вдаватися, вони переїхали в Канаду. Всім, хто за кордоном, я бажаю щастя. Я не думаю, що треба їх тягнути сюди.

Просто він заблокував мене, при тому, що ми не сварилися з Володимиром особисто, ми навіть спілкувалися під час війни більше, ніж раніше. Я заблокований тільки в Остапчука. Навіть президент на мене підписаний.

– Твій кум Влад Яма також перебуває за кордоном, ще з 2022 року. Як ти тоді відреагував на його рішення виїхати за кордон і не повернутися?

– У мене така позиція по тих, хто за кордоном. Якщо ти живеш там, заробляєш там, це нормально. А коли приїжджаєш, тут заробив грошей і поїхав туди їх знову витрачати, то з цим я не погоджуюсь.

Я вважаю це нечесним щодо твоєї аудиторії, до людей, які тебе тут люблять. Якщо ти живеш там, заробляєш там, допомагаєш Україні, то не намагайся звідти розповідати, хто тут хороший, хто поганий, тому що ти не в політичному полі, бо твоє формування думки про Україну складається з тих Telegram-каналів, на які ти підписаний, що дуже часто хибне. Ти не розумієш настроїв суспільства.

Це твій вибір, як я можу тебе засуджувати. У кожного своє життя. Якщо ж ти там живеш, приїздиш сюди щось нагадати, або звідти якісь вкиди огидні про нашу країну, з цим я не погоджуюся. Я таку позицію не приймаю. Тому я для себе так розділив.

Але є інший момент. Я не погоджуюсь з тезою, коли хтось каже: "Я цій країні нічого не винен". Бо я винен. Я винен своїй аудиторії, бо все, що я маю, завдяки моїм глядачам, слухачам, підписникам. І я це чітко зрозумів в перші дні війни. Це є відповідальність.

Бо ми, популярні люди, завжди щось отримували. Я літав бізнес-класом Turkish Airlines, безплатні кросівки, у ресторанах не беруть з тебе рахунок. Ми завжди отримували бенефіти. А коли прийшов момент, коли всім твоїм глядачам, твоїм слухачам, всім нам дуже складно, у цей час треба віддавати назад те, що ти завжди отримував. Попрацювати без грошей.

– Є в нас інша когорта людей українського шоубізнесу, які тривалий час працювали в Росії. Думаю, ти розумієш, що я підводжуся до Світлани Лободи, також твоєї куми. Що думаєш про цю частину наших публічних людей? Як нам варто до них ставитися?

– Я неофіційно став адвокатом Лободи в Україні. По-перше, у перші дні війни в Лободи не було жодних подвійних думок стосовно позиції. Хоча про це й говорять. Так, були невдалі "маленькі люди", це було погано, і, думаю, вона це чудово розуміє. Така тоді була емоція у неї.

Це був другий чи третій день війни, ми з нею годину телефоном розмовляли. Вона в той момент виїжджала з Москви, вивозила свою родину.

Перед цим планувалося відкриття одного бізнес-клубу в Києві у травні. Десь за місяць до початку повномасштабного мені запитали, чи я можу поговорити зі Світланою про знижку на виступ на відкриття клубу. Я телефоную Нателлі – вона тоді була продюсеркою. Вона каже: "120 тисяч євро гонорар плюс райдер. Але на травень дат немає".

Тобто можемо стверджувати, що в травні мільйон, півтора мільйона – тільки з концертів. Так вона заробляла тоді, як артистка. А якщо казати про російський ринок, ти розумієш.

Я вважаю, що людина, яка, на відміну від 99% наших популярних людей там, свідомо заявляє свою антивоєнну позицію (так, на початку трішки кривенькими словами), виїжджає з Москви, стає там persona non grata, втрачає всі статки – мільйони доларів, не десятки тисяч – то це про щось говорить. Принаймні про позицію людини. Не було в неї жодних подвійних думок про те, щоб залишитися.

Чи були в неї пропозиції залишитися там? Так. І не треба навіть було за війну виступати. Якщо ти помітила, ті ж умовні "Седокови" за війну не виступали. Їм достатньо було просто промовчати. Бо якщо українка або українець такого рівня популярності там мовчить, цього вже достатньо, щоб сказати, що війна – це "нормально". Але ж ні, вона виїжджає.

Чи може Лобода співати російською в Україні? Ні, я проти цього, і вона це знає. Чому за кордоном вона співає російською? Тому що там є ринок: Казахстан, Узбекистан, країни Балтії, де її розуміють, та діаспора, яка хоче слухати старі пісні. Я це розумію.

Якби вона грала на два табори – тут співала російською, а при цьому жила й співала українською – це було б нечесно. Але в Україні вона не заробляє: вона заробляє за кордоном, а в Україні допомагає, донатить. Тому в мене така позиція. Якби вона намагалася тут у медійному полі просувати наратив "давайте російську мову", я б відверто сказав, що проти цього.

Вона живе в країнах Балтії, бізнес її там, у Росії не виступає, з росіянами не співпрацює. Для мене цього достатньо, бо це вже на 1000% більше, ніж більшість популярних українців, які жили в Росії на початок повномасштабного вторгнення.

– А ви спілкуєтеся сьогодні?

– Так, звичайно, ми багато спілкуємося. Останній раз, коли вона була в Україні, вона була в нас вдома. Вона дуже відповідальна хрещена мама. Нещодавно був день народження доньки, ми записуємо кружечки одне одному. Тобто зазвичай це таке спілкування.

Але коли вона в Україні, то звичайно бачимося, бо це близька людина моєї дружини та моєї родини. При тому, що моя позиція досить радикальна щодо української мови та росіян. Якби в неї були інші погляди на життя, я думаю, ми б не спілкувалися.

Анатолій Анатоліч з родиною (фото: instagram.com/anatoliyanatolich)

Витрати, сім'я та цінності

– Хочу поговорити про твою родину. Думаю, ви для багатьох є взірцем цінностей і міцного, класного шлюбу на фоні того, що зараз багато розлучень і скандалів. Я гортала твій Instagram, і там подекуди назвали тебе альфонсом, тому що людям здається, ніби Юла заробляє більше. Як ти реагуєш на такі закиди?

– Нормально. Мені приємно, що в моєї дружини такий імідж, це класно. Юла – абсолютно самодостатня дівчина, у неї успішний бізнес. Чи заробляє вона більше? Ні, не заробляє. Заробляю я більше, але якби вона заробляла більше, я був би не проти. Чому б ні?

Все-таки десь 70–80% сімейного бюджету, всі основні витрати покриваю я. Найдорожче – це освіта, діти. Нещодавно мені прислали рахунок на 19 000 за кінний спорт. А Лоліта взагалі просить нас не купити коня, а взяти в оренду за 50 000 грн на місяць плюс тренер. Я кажу, що це дуже дорого.

Щодо того, що я "альфонс", я не проти. Я взагалі в цьому плані каблук абсолютний. Статистично жінки заробляють менше, так склалося в багатьох сферах. Але дуже велику частину мого життя моїми шефинями були жінки. Тобто мною керують жінки, і мені це подобається, я отримую від цього задоволення.

– Я приблизно уявляю графік Юли, стежу за нею як за піарницею. Враховуючи, як складно ми обирали день, щоб зустрітися з тобою сьогодні, розумію, що ти також зайнята людина. Як ви підтримуєте стосунки як чоловік і дружина, і як мама й тато, маючи такі насичені дні?

– Це складно, ми удвох не так часто буваємо, на жаль. Якщо в мене вільна п'ятниця, я дуже люблю гуляти Подолом, ми з Юлою ходимо там по барчиках, тусуємо з молоддю. У Юли класна команда, їм усім десь по 20 років, і ми з ними тусуємося – мені дуже подобається така атмосфера.

А так ми намагалися кудись їздити. От я їздив у Чикаго, де брав участь у заході два з половиною дні. Майже тиждень займає така маленька поїздка, де я вів конкурс "Міс Діаспора". І Юла зі мною їздила. Ми вирішили, що це буде шанс побути удвох і трішки поговорити.

Іноді я можу кудись поїхати з Лолою вдвох або з Алісою вдвох, тобто ми розділяємося. Не завжди їздимо всіма п'ятьма. Це й важко, і дуже дорого. Кудись доїхати вп'ятьох – це капець. За кордон я можу виїжджати як багатодітний батько, але не їжджу відпочивати, бо вважаю, що мені як лідеру думок це неетично.

Ми їздили нещодавно вп'ятьох, коли я мав бути ведучим, і вирішили поїхати всі разом. Нам доїхати до Варшави просто потягом – сісти в Києві, вийти у Варшаві, переночувати там у готелі й повернутися назад у Київ – десь 60 000 грн. Якщо хтось пропустив, квиток коштує зараз майже 6000 грн, а нас п'ятеро.

У готелі І нам тепер треба два номери, бо в один ми не влазимо. Якщо таксі, треба два таксі або мінівен. Бути багатодітною родиною звучить прикольно, але це складно насправді. Але відпочинки – це взагалі космос, дуже дорого. Так, але я вважаю, що це ті гроші, які варто заробляти. А з Юлою удвох ніби й недорого, бо удвох.

Анатолій Анатоліч з дружиною Юлою (фото: instagram.com/anatoliyanatolich)

– Розкажи про виховання дітей. Це насправді дуже цікаво, бо у вас старша Аліса підліток. Лолі 13 років. А Ніл – це взагалі окрема система, він ще маленький хлопчик. Розкажи, як ви розділяєте принципи виховання? Що спільного для всіх дітей?

– Це дуже складне питання, бо в Аліси зараз складний період пубертату. Я не дуже розумію, мені складно. А от Лола дивиться на те, що було з Алісою, і не повторює цих помилок. Вона така більш розумна у нас, хитра лисиця. А від Ніла ми просто отримуємо задоволення, у нього такий вік класний!

Я розумію, що це такий період, намагаюся себе контролювати, щоб не злитися, але це все одно складно. Подивимося, що буде далі і які пригоди чекають у майбутньому.

Основне – це любов і повага. Банально звучить, але так і є. Мені здається, що ми нормальні, сучасні батьки. З нами можна поговорити про все. Але прірва поколінь все одно буде присутня, яким би ти молодим і модним батьком не був.

– Щодо Ніла мені цікаво, адже ти виріс без батька. Де ти береш цей патерн, як бути татом для хлопчика?

– Якось нативно, сам. Я не ходив на жодні курси "Як бути татом".

– Що для тебе означає бути хорошим батьком для хлопчика?

– Любити його. Я все думаю, що прийде час, коли ми будемо у футбол грати, на секції його возити... Мені хочеться таке робити. Я хотів би якісь речі передати. Тому для мене зараз виховання – це повага.

З іншого боку, найпростіший спосіб виховання дітей – це власний приклад. Вони бачать мою позицію з багатьох питань: мови, української культури, паркування на місцях для людей з інвалідністю... Вони знають, що я завжди підійду, буду розмовляти й робити зауваження.

Тому виходить, що бути батьком – це насамперед показувати приклад.

Якщо з дівчатами показувати приклад, то це, напевно, на майбутнє, яким має бути чоловік. Усі про це говорять.

Це питання життєвих принципів, щось глобальне. А для хлопця – це рольова модель. Але знову ж таки, поки такий вік... Подивимося, коли дійдемо до пубертату.

Анатолій Анатоліч із найменшим сином Нілом (фото: instagram.com/anatoliyanatolich)

– Хто такий Анатолій Анатоліч сьогодні та чим він відрізняється від, того, який запускав свій YouTube-канал?

– Сьогодні Анатоліч точно українець. Я ідентифікую себе українцем і розумію це. Раніше, можливо, 10 років тому я не так це чітко усвідомлював.

Волонтер – мені подобається це, дуже почесне звання. Телерадіоведучий, батько... Слухай, багато всього! Мені подобається, що моє життя не обмежується чимось одним, і я маю розвиток у різних сферах: у телебаченні, радіо, волонтерстві, родині, спорті.

Взагалі життя людини складається з постійного руху й досягнення цілей. І мені подобається, що все, чим я займаюся, у мене не просто більш-менш, а прямо дуже добре виходить!

А відрізняюся тим, що мені дуже подобається нове. Мені подобається, що за пару років точно з'явиться щось нове в моєму житті, про що я із захопленням розповідатиму, пов'язане з роботою чи зі спортом.