"Не всі мають бути олігархами": Задніпровський про хворобу мами, професію сина і гонорари
У Києві стартували зйомки нової української комедії "Скажене Різдво", яка продовжить історію героїв популярної франшизи "Скажене весілля". До своєї ролі повернувся і Назар Задніпровський, для якого цей кіновсесвіт, за його словами, вже став своєрідною візитівкою.
Під час пресдня Wave RBC.UA поспілкувалося з актором про його багаторічну співпрацю з Юрієм Горбуновим, майбутнє сина у творчій професії та непростий період у родині через хворобу мами.
Назаре, ви вже не вперше знімаєтеся у проєктах Юрія Горбунова. Як за цей час змінилися ваші робочі стосунки? Чи розумієте одне одного вже буквально з пів слова?
Можливо, у нас нічого не змінилося в робочих стосунках, тому що творчо ми розуміємо одне одного з пів слова.
А от із Юрою як із продюсером ми особливо добре "розуміємо одне одного", коли говоримо про гонорар.
Тому на багато речей, щоб не втрачати дружні стосунки, доводиться закривати очі й казати: "Будь воно як буде".
Фінансові питання - це фінансові питання. Головне, щоб була творчість.
Для мене "Скажене весілля", ці повні метри, а тепер і "Скажене Різдво" - це моя візитна картка.
Не у кожного актора в Україні, навіть народного артиста, є така комедійна трилогія. А тепер це вже буде четвертий фільм.
Я щасливий, що маю цей проєкт. І щасливий, що в моєму житті є Юрій Миколайович Горбунов.
Зараз активно обговорюють історію акторки Олени Веліканової. Вона багато років живе в Україні, після початку повномасштабної війни залишилася тут і відмовилася від роботи в Росії, але через російський паспорт не може працювати акторкою. На вашу думку, чи має українська кіноіндустрія робити винятки в таких випадках?
Я дав собі обітницю: питання, в якому я не розбираюся і про яке вперше чую, я не коментуватиму.
Я від вас зараз уперше почув цю історію, чесне слово.
У мене вже був випадок, коли я в інтерв’ю дав відповідь на тему, в якій до кінця не розібрався, - потім вигрібав.
Тому більше не хочу так робити. Я навіть не знаю, хто ця акторка і про що конкретно йдеться.
Зазвичай батьки прагнуть, щоб діти обирали більш стабільні професії, які гарантують хороший заробіток. А ви, навпаки, не приховуєте, що хочете, щоб син пішов вашим шляхом. Чому для вас це важливо?
Я маю надію, що він матиме дві вищі освіти. Зараз він закінчить те, що сам захотів.
Його справді цікавить усе, що пов’язане з грошима. Молодь це цікавить. Але, слава Богу, він зацікавився продюсерством, адмініструванням.
Я хочу, щоб потім він обов’язково спробував себе ще й у кіно. Не будемо забігати наперед із планами, але хочу, щоб він був не лише театральним продюсером, адміністратором чи директором.
Я пишаюся тим, що я - четверте акторське покоління. І хочу, щоб вони пишалися тим, що вони п’яте.
Мій прадід, наприклад, не був актором. Він був заступником міністра культури в СРСР, ректором театрального інституту та режисером. Тобто, можливо, Міша продовжить династію в іншій формі.
Не всі можуть бути банкірами чи олігархами. Є родини художників, співаків, артистів балету, є династії шахтарів чи електриків. Не треба цього соромитися.
Світ був би просто нецікавим, якби всі ходили з мішками грошей і всі були олігархами. Треба, щоб він розливався яскравими барвами.
Ваш батько якось назвав вас "золотою дитиною", адже ви завжди поруч із мамою і дуже її підтримуєте. Як вона зараз почувається?
Без змін. Не дуже добре. Зараз у мене багато роботи, тому я спеціально звернувся до агентства, і з мамою допомагає сиділка.
Коли сиділці потрібно поїхати додому, я повертаюся до мами. Я все вмію, бо три з половиною роки все робив сам.
Мама лежача, погано їсть, приймає багато таблеток і ліків.
Їй 75 років. Дай Боже нам усім дожити до такого віку. І водночас зараз страждають 18-річні, 20-річні хлопці на фронті.
Коли це усвідомлюєш, розумієш, що в моєму житті все ще досить непогано.